826/22349/15 Про поновлення на посаді начальника відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів Мінекономрозвитку України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 04.07.2018 Прийняття

за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Грибан І. О., суддів: Беспалова О. О., Парінова А. Б.,

в с т а н о в и в :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку України) про поновлення на посаді начальника відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів Мінекономрозвитку України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в сумі 10000, гривень.

В мотивування позову зазначає, що з 02 листопада 2011 року вона працювала в Мінекономрозвитку України на різних посадах, останню посаду з яких, починаючи з 24 листопада 2014 року обіймала начальника відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Однак, 25 серпня 2015 року відповідачем видано наказ № 2073-к, яким ОСОБА_1 звільнено з 27 серпня 2015 року із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), через скорочення штатів.

Вважаючи своє звільнення з посади незаконним, оскільки позивач має переважне право на залишення на роботі при скороченні працівників у зв'язку з тривалим безперервним стажем роботи та високої кваліфікації, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернулась до суду з вимогою про скасування наказу щодо її звільнення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року в позові відмовлено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2016 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року та прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Мінекономрозвитку України від 25 серпня 2015 року № 2073-к "Про звільнення ОСОБА_1.".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів департаменту розвитку торгівлі з 27 серпня 2015 року.

Стягнуто з Мінекономрозвитку України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 37777,74 гривень.

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Свою касаційну скаргу Мінекономрозвитку України мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції, що у період вирішення питання щодо залишення на посаді, позивач була відсутня за основним місцем роботи. Разом з цим, позивачем не надано доказів, що вона має вищу продуктивність праці чи кваліфікацію, ніж особи, які були прийняті на посади в Мінекономрозвитку України.

Водночас позивач у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 02 листопада 2011 року ОСОБА_1 працювала в Мінекономрозвитку України на різних посадах, останню посаду з яких, починаючи з 24 листопада 2014 року обіймала начальника відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Наказом від 27 лютого 2015 року № 171 в Мінекономрозвитку України затверджена нова структура апарату Міністерства, а з 02 березня 2015 року введено в дію новий штатний розпис у складі 854 штатних одиниць з урахуванням скорочення апарату Міністерства на 389 посад.

Згідно із наказом Мінекономрозвитку України від 27 лютого 2015 року № 171 утворено відділ державної політики у сфері внутрішньої торгівлі та захисту прав споживачів департаменту розвитку бізнес-клімату, що виконує функції скороченого відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів департаменту розвитку торгівлі та складає 6 штатних одиниць.

До департаменту розвитку бізнес-клімату передано функції чотирьох департаментів, а саме: департаменту дерегуляції та розвитку підприємництва (штатна чисельність 42 посади), департамент економіки соціальної ат гуманітарної сфери (штатна чисельність 27 посад), департамент розвитку торгівлі (штатна чисельність 25 посад) частково функції департаменту реформування публічної адміністрації (штатна чисельність 46 посад).

Відповідно до попередження про можливе наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності відповідно до штатного розпису Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на 2015 рік, ОСОБА_1 14 квітня 2015 року повідомлено про скорочення посади та наступне звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач від підпису попередження про вивільнення відмовилась та надала пояснення, що у Мінекономрозвитку України наявні посади, проте їй не запропоновано посади для переведення.

Наказом від 25 серпня 2015 року № 2073-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів Мінекономрозвитку України з 27 серпня 2015 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, що відбулись внаслідок зміни структури та скороченням посад штатного розпису Міністерства

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України.

Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, прийшов до висновку про невиконання відповідачем вимоги трудового законодавства щодо надання працівнику пропозиції іншої роботи в новоутворених структурних підрозділах апарату, які будуть виконувати повноваження реорганізованих.

Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України (322-08) .

За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Виходячи з положень зазначеної норми, розірвання трудового договору можливе як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, починаючи з 02 листопада 2011 року працювала в Мінекономрозвитку України.

Відповідно до наказу від 27 лютого 2015 року № 171 в Мінекономрозвитку України затверджена нова структура апарату Міністерства, а з 02 березня 2015 року введено в дію новий штатний розпис у складі 854 штатних одиниць з урахуванням скорочення апарату Міністерства на 389 посад.

Так, 14 квітня 2015 року позивача повідомлено про наступне вивільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Отже, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Враховуючи, що позивачу при звільненні не було запропоновано посаду, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу № 2073-к від 25 серпня 2015 року про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, через скорочення штатів.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.