826/12916/15 Про скасування наказу Міністерства юстиції України ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ З РОБОТИ В ОРГАНАХ ЮСТИЦІЇ, поновлення на роботі - 04.07.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про скасування наказу, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 03 грудня 2015 року у складі головуючого судді - Арсірія Р. О., суддів: Кузьменка В. А., Огурцова О. П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 09 лютого 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Твердохліб В. А., суддів: Костюк Л. О., Троян Н. М.,

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03 червня 2015 року № 1796/к про звільнення ОСОБА_1;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області;

стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2015 року по дату винесення судового рішення;

постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог Кодексу законів про працю України (322-08) (далі по тексту - КЗпП України (322-08) ), зокрема, що звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Позивачу ж було запропоновано лише одну посаду, а не всі наявні вакантні посади. Також позивач посилається на порушення відповідачем при його звільненні вимог частини першої статті 42 КЗпП України в частині переважного права на залишенні його на роботі, а також вважає, що фактично скорочення його посади не відбулось.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 3 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України від 03 червня 2015 року № 1796/к про звільнення ОСОБА_1

Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Черкаській області з 04 червня 2015 року.

Стягнув з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 червня 2015 року по 04 грудня 2015 року в розмірі 18219,96 гривень (вісімнадцять тисяч двісті дев'ятнадцять грн. 96 коп.).

Допустив негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Черкаській області з 04 червня 2015 року та в частині стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 червня 2015 року по 04 грудня 2015 року в межах суми стягнення за один місяць, що становить 3107,28 гривень (три тисячі сто сім грн. 28 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, а тому просив скасувати їх рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Аргументуючи вимоги касаційної скарги представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 було звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не у зв'язку зі скороченням, а у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовився. Крім того, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці посада, на яку позивач просить його поновити, не є рівноцінною посаді, яку останній займав до звільнення та яка наразі не існує.

Отже, відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної уваги викладеним фактам, та прийняли необґрунтоване помилкове рішення щодо задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України (2747-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 наказом Міністерства юстиції України від 22 липня 2014 року № 1432/к призначений на посаду начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Черкаській області зі збереженням 9 рангу державного службовця в порядку переведення з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" (17-2015-п) ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу. Покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Пунктом 2 зазначеної Постанови установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови. Наказом Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5 "Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України" (z0100-15) перейменовано головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Крім того, затверджено Типову структуру головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (пункти 1, 2 Наказу).

Також вказаним наказом затверджено зміни до деяких нормативно-правових актів, зокрема, до Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497 (z0759-11) (пункт 5 Наказу).

Як вбачається з Витягу протоколу засідань Кадрової комісії Міністерства юстиції України від 07 лютого 2015 року, яка була утворена наказом відповідача від 05 лютого 2015 року № 209/к, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 02 лютого 2015 року № 139/5 "Про затвердження переліку головних територіальних управлінь юстиції", у зв'язку із впровадженням нових структур та штатної чисельності головних територіальних управлінь юстиції в областях та місті Києві від 06 лютого 2015 року проводиться засідання Кадрової комісії щодо підбиття підсумків добровільного тестування та вивчення професійних, ділових якостей керівних працівників головних управлінь юстиції в областях та у місті Києві для зайняття посад головних територіальних управлінь юстиції в областях та у місті Києві.

Зазначеною комісією прийнято рішення попередити позивача про скорочення посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Черкаській області та запропонувати посаду головного спеціаліста відділу реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.

08 лютого 2015 року Міністром юстиції України Петренком П.Д. запропоновано ОСОБА_1 зайняти посаду головного спеціаліста відділу реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та попереджено про наступне звільнення з займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України після закінчення 2-х місячного строку у разі відмови позивачем обійняти запропоновану посаду.

З 30 березня 2015 року позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності та 02 червня 2015 року приступив до виконання службових обов'язків та написав заяву на ім'я Міністра юстиції України, якою відмовився від запропонованої посади.

Наказом Міністерства юстиції України від 03 червня 2015 року № 1796/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Черкаській області відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що по суті відбулась реорганізація Головного управління юстиції у Черкаській області в Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 03 червня 2015 року № 1796/к про звільнення ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Верховний суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, який слід застосовувати додатково до норм Закону України "Про державну службу", трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49І КЗпП України (322-08) встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49І КЗпП України (322-08) ).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49І КЗпП України (322-08) ).

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства (частина п'ята статті 49І КЗпП України (322-08) ).

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, визначальним у зазначеному спорі, є встановлення обставин чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення. Іншого порядку Законом України "Про державну службу" не встановлено.

Як встановили суди попередніх інстанцій, Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" (17-2015-п) Міністерством юстиції України наказом від 30 січня 2015 № 115/5 "Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України" перейменовано головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Крім того, затверджено Типову структуру головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (пункти 1, 2 Наказу).

Так, вказаними змінами до основних завдань головного територіального управління юстиції віднесено ті ж функції та завдання, які виконувались реєстраційними службами, які, у свою чергу, були структурними підрозділами головних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби та підпорядковані безпосередньо Укрдержреєстру (абзац другий пункту 1 Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі згідно наказу Міністерства юстиції України від 03.07.2013 № 1330/5 (z1162-13) ).

Наведене підтверджується, в тому числі, і Положенням про реєстраційну службу Головного управління юстиції у Черкаській області, затвердженим 27 січня 2015 року та погодженим першим заступником голови Державної реєстраційної служби України 28 січня 2015 року.

Отже, судами встановлено, що фактично проведено реорганізацію Головного управління юстиції у Черкаській області в Головне територіальне управління юстиції в Черкаській області.

11 лютого 2015 року заступником Міністра юстиції-керівником апарату затверджено штатний розпис Головного територіального управління юстиції в Черкаській області (долучено до матеріалів справи), з якого вбачається відсутньою посада начальника реєстраційної служби, проте наявна посада заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника управління державної реєстрації та заступника начальника управління державної реєстрації.

Разом з тим відповідачем, не надано штатного розпису Головного управління юстиції у Черкаській області, штатного розпису Головного територіального управління юстиції в Черкаській області станом на 03 червня 2015 року, відомостей про вакантні посади за період з 08 лютого 2015 року по 03 червня 2015 року, положення про управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, посадової інструкції заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника управління державної реєстрації, посадової інструкції головного спеціаліста відділу реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, хоча зазначені документи витребовувалися судами попередніх інстанцій.

З наведеного вбачається, що відповідачем не спростовано доводи позивача про можливість вирішити питання про його переведення.

Крім того, відповідачем не надано доказів пропонування ОСОБА_1 всіх наявних вакантних посад, які останній може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, у тому числі і посади заступника начальника управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Черкаській області.

З нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49І КЗпП України (322-08) вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 4 серпня 2010 року та постановах від 10 березня 2015 року № 21-52а15, від 19 травня 2015 року № 21-107а15.

Як встановили суди попередніх інстанцій і ці обставини не заперечувались сторонами, відповідачем позивачу була запропонована лише посада головного спеціаліста відділу реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.

Щодо позовних вимог про поновлення Позивача на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Верховний Суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до п.19 Постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 КЗпП України в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини встановлені судами попередніх інстанцій, позивач обіймав та його звільнено з посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Черкаській області.

Зі змісту штатного розпису Головного територіального управління юстиції у Черкаській області вбачається, що посада начальника реєстраційної служби відсутня, проте, наявна посада заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника управління державної реєстрації та заступника начальника управління державної реєстрації.

Слід звернути увагу, що поновлення позивача на посаду заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області виходить за межі юридичної компетенції суду та чинним трудовим законодавством не передбачено поновлення працівника на іншу посаду ніж він займав до звільнення.

З врахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Отже, відсутні підстави для поновлення позивача на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, а тому суди дійшли правильного висновку що позивача слід поновити на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у Черкаській області з 04 червня 2015 року.

Щодо позовних вимог стосовно стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2015 року по дату винесення судового рішення, слід зазначити наступне.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) , зі змінами, порядок визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу регулюється вказаною постановою.

Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували настанню певної події.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5? КЗпП України (322-08) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

З урахуванням зазначеного, аналізуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме поновлення позивача на роботі та необхідності стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2015 року по дату винесення судового рішення судом першої інстанції у сумі 18 219,96 гривень, за виключенням податків та обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню з вказаної суми.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій..

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.