815/3499/17 Про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон - 06.11.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року (суддя Кравченко М.М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року (судді Шевчук О.А., Зуєва Л.Є., Федусик А.Г.) у справі №815/3499/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс-Граніт-Інвест" до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів та карток відмови,

У С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Плюс-Граніт-Інвест" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Київської митниці ДФС (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати 92 рішення про коригування митної вартості товарів, прийнятих митним органом впродовж травня-червня 2017 року, та 92 картки відмови, прийнятих митним органом на підставі цих рішень, з мотивів безпідставності їх прийняття.

В обґрунтування позову зазначає, що приймаючи спірні рішення, митний орган не довів наявність в нього обґрунтованих сумнівів відносно недостовірності визначеної позивачем за ціною контракту митної вартості товарів, а також необґрунтовано застосував другорядний метод її визначення у той час, як декларант надав всі необхідні документи для визначення митної вартості за ціною договору.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано 92 рішення про коригування митної вартості товарів, прийнятих митним органом впродовж травня-червня 2017 року, та 92 прийнятих на підставі цих рішень картки відмови.

Крім того, суд першої інстанції стягнув з Товариства на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 292800 (двісті дев'яносто дві тисячі вісімсот) гривень з мотивів того, що станом на момент ухвалення судового рішення по суті, позивач сплатив лише частину судового збору у розмірі 1600 грн, відтак не сплативши всієї суми судового збору (294400,00 грн), сплата якої відстрочена ухвалою суду від 10 липня 2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності митним органом складу правопорушення, передбаченого частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, а відтак протиправності винесених спірних актів індивідуальної дії.

У серпні 2018 року митним органом подана касаційна скарга до Верховного Суду на судові рішення судів попередніх інстанцій.

08 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу відповідача залишено без руху з підстав неможливості розрахувати суму судового збору за подання касаційної скарги на підставі поданих скаржником документів, справу №815/3499/17 витребувано з суду першої інстанції.

12 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу відповідача залишено без руху з підстав відсутності документів про сплату судового збору в належному розмірі.

07 вересня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла справа №815/3499/17.

01 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, внаслідок виконання ухвали цього суду від 12 вересня 2018 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: положень статей 49, 50, 52, 53, 54, 57, 58 Митного кодексу України, частини третьої пункту 2.3 розділу ІІ Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №631 (z1360-12) , просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідач наводить доводи, викладені раніше у відзиві на позов та в апеляційній скарзі. Скаржник обґрунтовує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що декларантом не надано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за ціною договору, а надані документи містять розбіжності, які, на думку митного органу, не дозволяють перевірити правильність складових митної вартості товару.

Митний орган окремо зазначає про допущені судами процесуальні порушення, вважає необґрунтованим відстрочення сплати судового збору позивачу (чим порушено вимоги статті 88 Кодексу адміністративного судочинства в редакції до 15 грудня 2018 року), а суд апеляційної інстанції порушив право відповідача на участь у розгляді справи внаслідок проведення судового розгляду у відкритому судовому засіданні без проведення призначеної цим судом відеоконференції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач з її доводами не погоджується, просить оскаржені судові рішення залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанови судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

Позивач імпортував товари (трикотажне полотно, текстиль, швацька фурнітура, взуття, сумки, рюкзаки, гаманці, одяг, білизна), придбані у контрагента походженням з Китаю, на умовах контракту від 27 квітня 2017 року № 2704-17. Умови поставки CIF Одеса (Чорноморськ), "Інкотермс"-2010.

З метою митного оформлення імпортованих товарів до митного органу впродовж травня-червня 2017 року подано 92 митні декларації, в яких митну вартість товару визначено за основним методом, за ціною договору (контракту).

До митних декларацій долучено необхідний пакет документів на підтвердження заявленої митної вартості товару.

Спірними рішеннями, прийнятими впродовж травня-червня 2017 року, заявлену позивачем митну вартість імпортованих товарів скориговано у бік збільшення за другорядним методом на основі наявної в митного органу інформації.

Підставами для прийняття спірних рішень про коригування митної вартості відповідачем зазначено відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а також аналогічні розбіжності в поданих документах, що, на думку митного органу, не дають змоги перевірити складові заявленої позивачем митної вартості, а саме відсутність в інвойсах зазначення термінів відстрочки платежу та строків поставки, відсутність у страхових полісах реквізитів інвойсу та контракту (що унеможливлює ідентифікацію поставки зі страховими полісами), відсутність інформації в окремих графах експортних декларацій, окремі недоліки прайсів, факт того, що в деяких випадках партію товару застраховано та експортовано раніше ніж укладено контракт та інвойс. У деяких випадках встановлено невідповідність заявленої митної вартості товару та вартості операцій з товарами з подібними характеристиками, у двох випадках в якості розбіжності вказано про те, що сума партії товару не відповідає сумі, зазначеної в страховому полісі.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем до митного оформлення подано всі, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України документи, судами оцінено і спростовано кожен окремий специфічний довід митного органу, з числа тих, що покладені в основу спірних рішень про коригування митної вартості товарів.

Крім того суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

З такими висновками погоджується Суд.

Відповідно до частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно положень частини 6 статті 54 Митного кодексу України, підставами для відмови у митному оформленні, серед іншого, є неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.

За змістом статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється в першу чергу за основним методом, тобто, за ціною договору (вартістю операції).

Задовольняючи позов, суди висновувалися з того, що позивачем під час проходження процедури митного оформлення товарів, надано до органу доходів і зборів документально підтверджені дані про ціну договору. Ці дані містилися у документах, поданих за переліком, передбаченим частинами першою, другою, третьою статті 53 Митного кодексу України, та не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товарів.

Суди попередніх інстанцій висновувалися з дослідження складу митного правопорушення з урахуванням усіх обставин справи, а не лише з факту наявності повноважень митного органу на здійснення контрольних функцій при митному оформленні товарів.

Суд вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо повноти дослідження складу митного правопорушення, його відсутності у спірних правовідносинах, доводить безпідставність прийняття митним органом рішень про коригування митної вартості та карток відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Суд, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій.

Переглядаючи оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій, Суд виходить з того, що спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено у попередні періоди за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за ціною контракту, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Суд зазначає, що в силу частини другої статті 55 Митного кодексу України та вимог наказу Міністерства фінансів України №598 від 24 травня 2012 року "Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору" (z0883-12) рішення про коригування митної вартості товару повинні містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства. Зазначене рівною мірою стосується також і належного обґрунтування скоригованого (визначеного митницею) розміру митної вартості на основі наявної в останнього інформації.

Позиція митного органу щодо непідтвердження цінової складової митної вартості у цій справі не доведена.

Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права касаційна скарга відповідача не містить.

Щодо заявлених відповідачем порушень норм процесуального права Суд зазначає таке.

За змістом статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15 грудня 2017 року суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до частини третьої статті 293 процесуального закону в редакції до 15 грудня 2017 року заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Виходячи з наведених норм, відстрочення або розстрочення судових витрат є дискреційним повноваженням суду, який керується своїм внутрішнім переконанням при оцінці відповідних доводів сторони. Сам собою факт відстрочення або розстрочення судових витрат не має жодного впливу на правильність вирішення спору судом.

Частина третя статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначає вичерпний перелік випадків, коли порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Стверджувані відповідачем процесуальні порушення в частині проведення відкритого судового засідання без здійснення відеоконференції, призначеної судом, до таких випадків процесуальним законом не віднесені. Відтак зазначене процесуальне порушення, за умови правильності правової оцінки, здійсненої судами попередніх інстанцій, що підтверджено в ході касаційного розгляду, не може мати підставою скасування судового рішення.

Оскільки правове регулювання спірних правовідносини є очевидним, а спірні рішення та письмові пояснення сторін містять достатню інформацію для розуміння їх аргументованих позицій, факт відсутності представника відповідача у судовому засіданні внаслідок технічного незабезпечення проведення відеоконференції у визначеному суді не є вирішальним для правильного розв'язання цього спору.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга митного органу залишається без задоволення, а судові рішення - без змін.