КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2006
24 січня 2006 р. колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши
скаргу Акціонерного комерційного банку "Мрія" (далі - АКБ "Мрія")
про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого
господарського суду України від 17 серпня 2005 р. у справі
N 9/175-04 за позовом АКБ "Мрія" до Державної податкової інспекції
у м. Вінниці (далі - ДПІ) про визнання неправомірною позапланової
комплексної перевірки, В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2004 р. АКБ "Мрія" звернувся до суду з позовом про
визнання відсутності у ДПІ права на проведення позапланової
комплексної перевірки позивача на підставі підпунктів "а", "в"
п. 3, п. 15 Указу Президента України від 23 липня 1998 р. N 817/98
( 817/98 ) (817/98)
"Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності".
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на
правомірність проведення позапланової комплексної перевірки АКБ
"Мрія", призначеної у зв'язку з порушенням кримінальної справи за
фактом вчинення службовими особами відкритого акціонерного
товариства "АПГ "Закарпатський сад" шахрайства з фінансовими
ресурсами.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від
21 вересня 2004 р. позов задоволено. Визнано, що у ДПІ відсутнє
право на проведення позапланової комплексної перевірки Вінницької
філії АКБ "Мрія" (далі - філія АКБ "Мрія") на підставі постанови
про призначення перевірки від 23 лютого 2004 р. Суд прийшов до
висновку, що позапланова перевірка розпочата ДПІ без належних на
те підстав.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
27 січня 2005 р. зазначене рішення скасоване, провадження у справі
припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки спір
не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Постановою Вищого господарського суду України від 17 серпня
2005 р. зазначені судові рішення скасовані, у позові відмовлено.
Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що право
органів державної податкової служби на проведення перевірок
платників податків передбачене чинним законодавством, і відповідач
не може бути позбавлений такого права за рішенням суду. Також, за
висновком суду, позивачем не доведено порушення його прав або
охоронюваного законом інтересу та настання внаслідок цього
будь-яких негативних наслідків для нього.
У скарзі АКБ "Мрія" до Верховного Суду України порушено
питання про скасування постанови Вищого господарського суду
України і постанови Житомирського апеляційного господарського суду
та залишення у силі рішення Господарського суду Вінницької
області. На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення
норм матеріального та процесуального права, неоднакове
застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми
права та наведено постанову касаційного суду, в якій по-іншому, на
думку скаржника, застосована одна і та ж норма права.
Скарга АКБ "Мрія" підлягає частковому задоволенню.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України вважає доведеним скаржником неоднакове
застосування судом касаційної інстанції ст. 11 Закону від 4 грудня
N 509-XII ( 509-12 ) (509-12)
"Про державну податкову службу в Україні"
(далі - Закон N 509-XII) та помилкове її застосування саме у цій
справі. Зазначена норма встановлює, що органи державної податкової
служби мають право діяти лише в установленому законом порядку.
Наслідком порушення ДПІ цього порядку в іншій справі, коли
інспекція замість прийняття рішення про застосування фінансових
санкцій у зв'язку з виявленим правопорушенням прийняла податкове
повідомлення рішення, було визнання цього акта Вищим господарським
судом України недійсним.
У той же час порушення порядку (відсутність підстав)
перевірки платника податку органом державної податкової служби, що
встановлене судом першої інстанції у цій справі і не спростоване
судами наступних інстанцій, касаційний суд визнав недостатнім для
задоволення заявлених позовних вимог, пославшись на відсутність
будь-яких негативних наслідків для позивача.
Окрім того, скасовуючи постанову апеляційного суду та
відмовляючи в позові, суд касаційної інстанції виходив з того, що
відповідач не міг бути позбавлений права на проведення перевірки
платника податків за рішенням суду, оскільки таке право
передбачене чинним законодавством.
Постанова касаційного суду є незаконною, а його висновки
необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
ДПІ є органом державної влади і, відповідно, її діяльність
має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та аналогічним вимогам ст. 11 Закону N 509-XII
( 509-12 ) (509-12)
. Право податкової інспекції на проведення перевірки
підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням
порядку, встановленого законом.
Суд може захистити право платника податку у разі проведення
перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з
порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність
негативних наслідків такої перевірки для можливості судового
захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане
із самою протиправністю дій. Окрім того, позивачем не оспорювалося
право ДПІ на проведення перевірок взагалі, він доводив
протиправність розпочатої щодо нього перевірки.
Також не можна визнати обґрунтованим посилання касаційного
суду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження
порушення його права або охоронюваного законом інтересу.
Такий висновок зроблений з порушенням вимог ст. 111-7 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка забороняє суду касаційної інстанції додатково
перевіряти докази та встановлювати фактичні обставини справи. Він
не ґрунтується на фактичних обставинах, встановлених судом першої
та апеляційної інстанцій.
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - визнання
відсутності права на перевірку - є нічим іншим як вимогою про
визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, тобто
дій органа державної податкової служби. Право особи на таку
вимогу, такий спосіб захисту порушеного права ґрунтується на
положеннях чинного законодавства, зокрема ст. 20 ГК ( 436-15 ) (436-15)
,
яка встановлює і такий спосіб, як припинення дій, що порушують
право або створюють загрозу його порушення.
Таким чином, помилковими є і висновки суду апеляційної
інстанції, який рішення місцевого господарського суду скасував, а
провадження у справі припинив на підставі п. 1 ст. 80 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
з посиланням на ст. 12 ГПК та на те, що права та
законні інтереси суб'єкта господарювання у правовідносинах з
органами державної податкової служби захищаються лише шляхом
визнання недійсними актів цих органів.
За наведених у судових актах обставин рішення та дії
податкової інспекції могли бути оскаржені до господарського суду,
оскільки чинним законодавством для цього не було встановлено
іншого порядку судового провадження.
Разом з тим не можна погодитися й з обґрунтованістю рішення
суду першої інстанції, яким визнана відсутність у ДПІ права на
проведення позапланової комплексної перевірки філії АКБ "Мрія" на
підставі постанови від 23 лютого 2004 р. про призначення
перевірки. Позивач, заявляючи позов, не пов'язував вимоги з
конкретною підставою проведення перевірки та не обґрунтовував їх
лише згаданою обставиною. Таким чином, суд, ухвалюючи рішення,
змінив підстави заявленого позову, порушивши вимоги процесуального
закону, який надає це право лише позивачу.
Отже, усі ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
звернути увагу на те, що, відповідно до Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
(далі - КАС) адміністративний
позов може містити вимоги про встановлення наявності чи
відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень
(п. 6 ч. 3 ст. 105); звернення за захистом порушеного права у
сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, що, як
вважає суд, не призводить до захисту права, не може бути підставою
для відмови у позові, тобто захисті права, що порушується. Суд,
установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та
охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би
гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від
порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення
ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162 КАС);
спосіб захисту порушеного права може залежати від того чи
припинене порушення, чи ні - при встановленні факту продовження
протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент
вирішення спору, належним способом захисту права може бути
зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при
припиненні порушення - суд може задовольнити вимогу про
встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта
владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій
протиправними. Окрім того, враховуючи, що встановлення законом
перед органами державної податкової служби завдань (статті 2, 8,
9, 10 Закону N 509-XII ( 509-12 ) (509-12)
та закріплення повноважень
(компетенції) для їх вирішення (ст. 11 цього Закону), за
відсутності встановленого законом на той час порядку реалізації
повноважень, не могло бути перешкодою для виконання покладених
завдань, суд має перевірити, зокрема: чи використовувала ДПІ
повноваження з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто
з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття
рішення (вчинення дії); неупереджено; добросовісно; розсудливо; з
дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи
несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням
необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для
прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких
спрямоване це рішення (дія).
На підставі наведеного та керуючись статтями 241-244 КАС
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати П О С Т А Н О В И Л А:
Скаргу АКБ "Мрія" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 17 серпня
2005 р., постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 27 січня 2005 р. та рішення Господарського суду Вінницької
області від 21 вересня 2004 р. скасувати, справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАС ( 2747-15 ) (2747-15)
.