СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 18.06.97
(Витяг)
Постанова президії обласного суду скасована із залишенням без
зміни рішень суду першої та касаційної інстанцій, оскільки
викладені в них висновки щодо поважності причин пропуску
відповідачем строку позовної давності (ст. 71 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
на витребування частки майна колишнього колгоспного
двору та щодо відсутності передбачених статтями 116, 157 ЖК УРСР
( 5464-10 ) (5464-10)
підстав для виселення відповідачів із жилого
приміщення відповідають правильно встановленим обставинам справи
У листопаді 1995 р. Г. пред'явила до подружжя Г-ків позов про
виселення. У заяві позивачка зазначала, що вона є власником
будинку в с. Суходоли Володимир-Волинського району. В листопаді
1993 р. відповідачі - її син із дружиною - вселилися до спірного
будинку як члени сім'ї без її письмової згоди. Вони систематично
порушують правила співжиття, роблять неможливим спільне проживання
в будинку: вчинюють сварки, бійки, утримують майно. У зв'язку з
їхньою негідною поведінкою позивачка неодноразово зверталася зі
скаргами до органів міліції, до адміністрації та профспілкового
комітету за місцем роботи сина, однак вжиті щодо нього заходи
громадського впливу виявилися безрезультатними. Посилаючись на
зазначені обставини, позивачка просила виселити відповідачів з
їхніми неповнолітніми дітьми із належного їй будинку без надання
іншого жилого приміщення.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Володимир-Волинського окружного суду від 6 грудня 1996 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Волинського обласного суду від 9 січня 1997 р., в задоволенні
позову було відмовлено.
Постановою президії Волинського обласного суду від 20 березня
1997 р. зазначені судові рішення скасовано з направленням справи
на новий судовий розгляд.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постанови президії обласного суду із
залишенням без зміни рішення суду й ухвали судової колегії у
зв'язку з невідповідністю висновків президії матеріалам справи та
вимогам закону. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 22 грудня 1995 р. N 20 ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
"Про судову практику у
справах за позовами про захист права приватної власності" право
власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося
після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15
квітня 1991 р. не втратили права на частку в його майні. Такими,
що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не
менше трьох років поспіль до цієї дати не брали участі своєю
працею і коштами у веденні спільного господарства двору (у цей
строк не включаються час перебування на дійсній строковій
військовій службі, навчання в учбовому закладі, а також хвороба).
Як вбачається з рішення, судом на підставі матеріалів справи
встановлено, що спірний будинок, до якого в листопаді 1993 р.
вселився відповідач Г. із дружиною і дітьми, є майном колишнього
колгоспного двору. Суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що
Г. був членом цього колгоспного двору і не втратив права власності
на його майно до 15 квітня 1991 р., оскільки був відсутній з
поважних причин, а саме: з 1985 р. по лютий 1989 р. навчався в
Ковельському медичному училищі; з травня 1989 р. по серпень 1990
р. проходив строкову, а з серпня 1990 р. по 1 листопада 1993 р. -
понадстрокову службу в армії. В листопаді 1993 р. він вселився до
спірного будинку.
За таких обставин висновок президії Волинського обласного
суду про те, що суд не з'ясував питання щодо поважності причин
пропуску відповідачем Г. строку позовної давності на витребування
частки з майна колишнього колгоспного двору, є необгрунтованим.
Не заслуговує на увагу і вказівка президії обласного суду про
необхідність більш повного дослідження доказів про порушення
відповідачами правил співжиття, оскільки вона суперечить вимогам
ст. 30 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
, згідно з якою кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави для
своїх вимог і заперечень.
Надані позивачкою докази суд дослідив, дав їм належну оцінку
і дійшов обгрунтованого висновку про відсутність передбачених
статтями 116, 157 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
підстав для виселення
відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
Оскільки судові рішення, постановлені окружним судом та
судовою колегією обласного суду, відповідають матеріалам справи і
вимогам закону, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України скасувала постанову президії Волинського обласного суду і
залишила без зміни вказані судові рішення.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.