ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 10.04.2000

     м. Київ

                             (Витяг)

     У травні 1999 р.  Ф.  звернулася в суд із позовом до  П.  про
визнання заповіту недійсним.  Позивачка зазначала,  що квартира, в
якій вона проживає,  належала на праві спільної сумісної власності
їй  та  її покійному синові Ч.,  котрий у зв'язку з інвалідністю I
групи по зору та душевною хворобою перебував під її опікою.

     25 червня 1997 р.  державним нотаріусом Тринадцятої Київської
державної нотаріальної контори було посвідчено заповіт, за яким Ч.
залишив усе своє майно П.,  що була призначена відділом соціальної
допомоги Дніпровського району  м.  Києва  для  надання  соціальної
допомоги сім'ї позивачки. 17 листопада 1998 р. Ч. помер. Вважаючи,
що заповіт син уклав у такому стані,  коли  він  не  міг  розуміти
значення своїх дій і керувати ними, Ф. просила суд задовольнити її
позов.

     Рішенням Дніпровського  районного суду м.  Києва від 27 липня
1999 р.  позов було задоволено.  У касаційному порядку  справа  не
розглядалась.

     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання  про  скасування  рішення  як  постановленого на порушення
вимог  закону.   Президія   Київського   міського   суду   протест
задовольнила з таких підстав.

     Постановлюючи рішення,  суд виходив  із  того,  що  згідно  з
висновком посмертної судово-медичної експертизи від 24 червня 1999
р.  Ч.  на  момент  складення  заповіту   страждав   на   психічне
захворювання  і  не  міг  розуміти  значення своїх дій та керувати
ними, а тому на підставі ст.  52  ЦК  ( 1540-06  ) (1540-06)
          визнав  угоду
недійсною як таку, що укладена громадянином, визнаним недієздатним
через душевну хворобу або недоумство.  Проте такий висновок  не  є
обгрунтованим.

     Відповідно до ст.  52 ЦК  ( 1540-06  ) (1540-06)
          недійсною  є  угода,
укладена громадянином, визнаним недієздатним через душевну хворобу
або недоумство.  Згідно зі ст.  16 ЦК громадянин,  який  унаслідок
душевної  хвороби  або  недоумства не може розуміти значення своїх
дій або керувати ними,  може бути визнаний  судом  недієздатним  у
порядку, передбаченому ЦПК ( 1501-06, 1502-06, 1503-06), і над ним
встановлюється опіка.

     Як вбачається  з  матеріалів  справи,  Ч.  у судовому порядку
недієздатним не визнавався.  Таким  чином,  суд  помилково  дійшов
висновку про те, що заповіт було складено недієздатною особою.

     За таких  обставин,  коли  рішення   суду   постановлено   на
порушення  вимог  матеріального закону,  воно залишатися в силі не
може і підлягає скасуванню. Тому президія Київського міського суду
протест  заступника  Голови  Верховного Суду України задовольнила,
рішення  Дніпровського  районного  суду  м.  Києва   скасувала   і
направила справу на новий розгляд.

 "Рішення Верховного Суду України", 2001 р.