Рішенням Вінницького районного суду від 25 лютого 1999 р. П. Ю. було позбавлено батьківських прав щодо дочки П. О., 1987 року народження, і передано останню під опіку опікунської ради при виконавчому комітеті Вінницької міської ради. У касаційному порядку справа не розглядалась.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд. Президія Вінницького обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Судом не додержано вимог ч. 2 ст. 71 КпШС (2006-07) щодо обов'язкової наявності при розгляді справи про позбавлення батьківських прав письмового висновку органів опіки і піклування. Відповідно до чинного законодавства в даній справі таким органом має бути відділ освіти Вінницької міської ради.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, висновок щодо доцільності позбавлення П. Ю. батьківських прав було подано опікунською радою при Вінницькому міському виконавчому комітеті, яка не є органом опіки і піклування, а суд при розгляді справи цю обставину до уваги не взяв. Крім того, в резолютивній частині рішення суд постановив передати неповнолітню П. О. під опіку цій же опікунській раді.

Вирішуючи питання про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування при позбавленні батьківських прав за ст. 72 КпШС (2006-07) , суд також неправильно визначив орган опіки і піклування.

Підстави для позбавлення батьківських прав передбачено ч. 1 ст. 70 КпШС (2006-07) . Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. N 16 (v0016700-98) "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, а тому питання про його застосування може вирішуватися лише після повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи і характеру ставлення батьків до дітей.

Постановлюючи рішення, суд керувався тим, що відповідач не брав участі у вихованні дочки, обмежуючись сплатою аліментів у розмірі 16,3 % заробітку лише у 1990 - 1996 рр. Проте висновок суду не можна визнати обгрунтованим, оскільки він не підтверджується матеріалами справи і суперечить наявним у ній доказам.

Суд виходив із того, що крім аліментів П. Ю. іншої матеріальної допомоги на утримання дочки не надавав. Однак відповідач у судовому засіданні пояснив, що він тривалий час одержував низьку заробітну плату, протягом чотирьох років мешкав у Москві, де шукав роботу і надавав матеріальну допомогу залежно від свого майнового становища. Неповнолітня П. О. підтвердила, що батько купував їй взуття.

Відповідно до вимог ст. 40 ЦПК (1501-06) пояснення сторін підлягають перевірці та оцінці поряд з іншими зібраними у справі доказами.

Суд не вжив заходів до встановлення фактичних відносин, які склалися між батьком і дочкою. Так, відповідач пояснив, що відносини з дочкою погіршились після смерті її матері Л. З., оскільки дитину проти нього настроює її баба Л. М., з якою П. О. проживає і яка не дозволяє йому до них приходити. Поза увагою суду залишились також пояснення відповідача про те, що він любить дочку і бажає разом з Л. М. займатись її вихованням.

Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а суд вирішив питання щодо П. Ю. без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи й тих фактичних відносин, які склалися між батьком та дочкою, порушивши вимоги статей 15, 30, 62, 202 ЦПК (1501-06, 1502-06) , рішення не може залишатися в силі. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і залежно від установленого вирішити спір.

Виходячи з наведеного, президія Вінницького обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Вінницького районного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.