ПРЕЗИДІЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 11.08.99
(Витяг)
У жовтні 1998 р. Л. пред'явив позов до редакції газети
"Булава" і третьої особи Р. про захист честі та гідності і
стягнення моральної шкоди. Позивач зазначав, що 23 квітня 1998 р.
у цій газеті було надруковано статтю за підписом Р. "Тінь над
містом", яка за своїм змістом та викладенням матеріалу є
наклепницькою, неправдивою й такою, що не відповідає дійсності.
Посилаючись на те, що викладене у статті порочить його честь і
гідність, позивач просив постановити рішення, яке б спростувало
наведені у статті відомості, та стягнути з відповідача 1 млн. грн.
на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.
Рішенням Нікопольського міського суду Дніпропетровської
області від 17 листопада 1998 р., залишеним без зміни ухвалою
судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного
суду від 14 грудня 1998 р., позов було задоволено. Зобов'язано
науково-виробниче об'єднання "Венал" (видавця газети "Булава")
опублікувати на сторінках газети вибачення за публікацію 23 квітня
1998 р. статті за підписом Р. Постановлено надати Л. таку ж
друковану газетну полосу для спростування. Із зазначеного
об'єднання стягнено на користь Л. 5 тис. грн. на відшкодування
моральної шкоди.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень.
Президія Дніпропетровського обласного суду протест задовольнила з
таких підстав.
Відповідно до ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
громадянин або організація
вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не
відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх
честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх
інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що
вони відповідають дійсності.
Задовольняючи позов, суд виходив із того, що поширені
відповідачем відомості щодо позивача не відповідають дійсності й
містять у собі вирази, спрямовані на приниження його честі,
гідності та ділової репутації.
Проте такий висновок суду не є обгрунтованим, оскільки він
дійшов його за неповно з'ясованих обставин справи, прав і
обов'язків сторін.
Представник відповідача та Р. стверджували в суді, що
публікація, достовірність якої оспорює позивач, мала критичну
спрямованість на висвітлення його особистих недоліків і не мала на
меті цілеспрямованої дискредитації позивача та приниження його
честі й гідності.
Вирішуючи спір, суд усупереч вимогам статей 15, 62 ЦПК
( 1501-06 ) (1501-06)
належним чином не перевірив заперечень відповідача і
не дав їм належної оцінки в сукупності з іншими доказами та не
навів переконливих мотивів, з яких він не взяв цих заперечень до
уваги, як це передбачено ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
.
Відповідно до пунктів 6, 8 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28 вересня 1990 р. N 7 ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
"Про
застосування судами законодавства, що регулює захист честі,
гідності і ділової репутації громадян та організацій", якщо
пред'явлено позов про спростування відомостей, опублікованих у
пресі, як відповідачі притягуються автор та відповідний орган
масової інформації. Суд при задоволенні позову повинен у
резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано
такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність
позивача, вказати на спосіб спростування й визначити строк,
протягом якого воно має бути здійснене.
Постановлюючи рішення, суд не врахував зазначених вимог
закону, автора статті Р. не притягнув як відповідача та неповно
виклав резолютивну частину рішення.
Вирішуючи вимоги Л. про відшкодування моральної шкоди, суд
також не врахував роз'яснень, поданих у пунктах 4, 9 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4
( v0004700-95 ) (v0004700-95)
"Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди", зокрема про те, що позивач має
навести у заяві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір
моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується, і що розмір
відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог
залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і
фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку
ступеня вини відповідача та інших обставин. Визначивши розмір
відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні
відповідні мотиви.
Проте достатніх обгрунтувань розміру відшкодування моральної
шкоди не наведено ані в позовній заяві, в якій зазначено суму 1
млн. грн., ані в рішенні при визначенні цієї шкоди в сумі 5 тис.
грн.
За таких обставин, коли судом першої інстанції порушено норми
матеріального та процесуального права, а судова колегія в
цивільних справах обласного суду не звернула на це уваги,
постановлені рішення залишатися в силі не можуть.
Виходячи з наведеного і керуючись статтями 337, 338 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, президія Дніпропетровського обласного суду протест
заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, усі
постановлені рішення скасувала та направила справу на новий
розгляд.
"Вісник Верховного Суду України", N 3, 2000 р.