ПРЕЗИДІЯ ДОНЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 09.06.99
У червні 1997 р. ТОВ "Моноград" (далі - ТОВ, товариство)
звернулося в суд із позовом до З. про виселення з квартири без
надання іншого жилого приміщення. У позовній заяві зазначено, що
спірна квартира була збудована за рахунок власних коштів ТОВ і є
його власністю. 30 квітня 1997 р. засновники товариства прийняли
рішення продати квартиру, а одержані від цього гроші використати
на погашення заборгованості з виплати заробітної плати
працівникам, а також боргу в бюджет, пенсійний фонд тощо. Проте
З., який працює у ТОВ за трудовим договором, 14 травня 1997 р.
самовільно вселився в зазначену квартиру і не звільняє її, а також
не вносить плату за користування нею. Посилаючись на наведене,
позивач просив задовольнити позов, виселити відповідача і осіб,
які з ним проживають, зі спірної квартири без надання іншого
жилого приміщення та стягнути збитки, заподіяні внаслідок
незаконного користування власністю ТОВ, у сумі 528 грн.
Відповідач позов не визнав. У липні 1997 р. він звернувся до
суду в порядку ст. 248-1 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
зі скаргою на дії
директора товариства М. У березні 1998 р. З. змінив вимоги: просив
визнати рішення засновників ТОВ від 30 квітня 1997 р. незаконним
та зобов'язати останнє надати йому та членам його сім'ї спірну
квартиру. У позовній заяві він зазначав, що 10 лютого 1992 р. ТОВ
опублікувало в газеті оголошення про те, що товариству необхідні
працівники, і при цьому гарантувало останнім надання квартири
протягом п'яти років. 21 лютого 1992 р. з ним було укладено
трудовий договір, а 2 червня того ж року він подав заяву про
взяття на квартирний облік. На травень 1997 р. в контрольному
списку на одержання житла він значився під N 2, а під N 1 - З-нь,
який претендував на одержання двокімнатної квартири. Оскільки в
нього, З., сім'я складається з чотирьох осіб, йому повинні надати
трикімнатну квартиру, яку він і зайняв. Рішення засновників
товариства щодо продажу квартири порушує його житлові права і не
відповідає вимогам статей 43, 53 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
та ст. 47
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Кіровського районного суду м. Донецька від 21 квітня 1998 р.,
залишеним без зміни судовою колегією в цивільних справах
Донецького обласного суду від 11 червня 1998 р., в задоволенні
позову ТОВ відмовлено, зустрічний позов З. задоволено. Визнано
незаконними дії адміністрації ТОВ у частині ненадання З. на сім'ю
із чотирьох осіб спірної квартири. Генерального директора
товариства М. зобов'язано надати З., його дружині та двом їхнім
дітям спірну квартиру й необхідні документи для одержання ордера
на неї.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування всіх судових рішень у справі. Президія
Донецького обласного суду визнала, що протест підлягає
задоволенню, а рішення суду - скасуванню з таких підстав.
Постановлюючи рішення, районний суд виходив із того, що,
опублікувавши в газеті оголошення, ТОВ зобов'язалося надати
особам, які в ньому працюватимуть, житло протягом трьох - п'яти
років. На таких умовах З. працював у товаристві з 21 лютого 1992
р., на час розгляду справи був першим у черзі на одержання житла,
тому товариство зобов'язане надати йому спірну квартиру. До того ж
розпорядженням міського виконавчого комітету від 23 квітня 1997 р.
спірна квартира була виділена товариству для використання за
цільовим призначенням, і тому воно не мало права її продавати.
З такими висновками погодилася касаційна інстанція, залишаючи
рішення районного суду без зміни.
Проте цих висновків суд дійшов без ретельної перевірки
обставин справи й належної оцінки зібраних доказів, із порушенням
норм матеріального і процесуального права.
Так, судом установлено, що спірна квартира була збудована на
власні кошти ТОВ. За цих умов згідно зі статтями 4, 26, 48 Закону
від 7 лютого 1991 р. ( 697-12 ) (697-12)
"Про власність", статтями 12, 15,
41, 59 Закону від 19 вересня 1991 р. ( 1576-12 ) (1576-12)
"Про господарські
товариства" вона є власністю ТОВ, яке може розпоряджатися нею на
свій розсуд. Усупереч зазначеному суд дійшов висновку про те, що
квартира не підлягає продажу, а товариство зобов'язане надати її
прийнятим на роботу працівникам, зокрема З.
У наказі від 21 лютого 1992 р. N 14 про прийняття З. на
роботу за трудовим договором не сказано про обов'язок ТОВ надати
цьому працівникові квартиру. Не укладався і будь-який інший
договір або контракт із цього питання, тобто товариство не брало
на себе такого обов'язку.
Висновок про обов'язок ТОВ надати З. спірну квартиру суд
зробив на підставі оголошення, надрукованого в газеті. Проте чинне
законодавство не передбачає такої форми угоди про надання житла,
як оголошення в газеті. Не зазначено про законність такої угоди і
в рішенні суду.
Як установлено судом, З. не є учасником (засновником) ТОВ,
тому згідно із Законом "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
не має права на частку в його статутному фонді та на його
прибуток. Спірна квартира була придбана за рахунок прибутку ТОВ,
право на розподіл якого мають лише учасники (засновники)
товариства. За рішенням останніх їхнє майно (квартира) підлягало
реалізації, а не передачі працівникам, які працюють у товаристві
за трудовим договором. Таке право на розпорядження своїм майном
учасникам (засновникам) товариства надано названим Законом та
установчими документами. Посилання суду на статті 42, 43, 53 ЖК
( 5464-10 ) (5464-10)
безпідставні, оскільки цими нормами регулюються інші
правовідносини.
Крім того, суд визнав незаконними дії адміністрації
товариства у частині ненадання З. спірної квартири. Проте згідно
із Законом "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
та змістом
установчих документів у ТОВ не передбачено створення такого
виконавчого органу, як адміністрація. До того ж продати спірну
квартиру вирішили збори засновників товариства, а це рішення не
було визнано судом незаконним.
Суд зобов'язав генерального директора товариства М. надати З.
спірну квартиру всупереч вимогам Закону "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
. Оскільки розпорядження майном ТОВ не
входить до компетенції директора товариства, рішення суду в цій
частині не може бути виконане.
Згідно зі ст. 13 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про
підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
збитки, завдані підприємцю внаслідок
порушення громадянами, юридичними особами і державними органами
його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються
відповідно до чинного законодавства. Судом установлено, що З. без
згоди власника квартири безоплатно користується його майном з
травня 1997 р. Позивач зазначав, що внаслідок неправомірних дій
відповідача товариству завдано збитки. Відмовляючи ТОВ у
задоволенні вимог у цій частині, суд переконливих мотивів не
навів.
При розгляді справи були допущені істотні помилки і в
застосуванні норм ЦПК ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) (1501-06, 1502-06, 1503-06)
. Так, ухвалою
судової колегії в цивільних справах Донецького обласного суду від
12 лютого 1998 р. було скасовано рішення Кіровського районного
суду м. Донецька від 5 грудня 1997 р. про виселення З. зі спірної
квартири. Згідно зі ст. 124-1 ЦПК після цього справа мала
розглядатися судом першої інстанції у колегіальному складі. Однак
вона була розглянута суддею одноособово, тобто неправомочним
складом суду. У зв'язку з цим рішення суду підлягає скасуванню на
підставі п. 1 ст. 314 ЦПК.
Касаційна інстанція на порушення вимог ст. 310 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
не взяла до уваги недодержання судом першої інстанції
норм матеріального та процесуального права, тому президія
Донецького обласного суду, керуючись статтями 335-337 ЦПК, протест
заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення
Кіровського районного суду м. Донецька від 21 квітня 1998 р. та
ухвалу судової колегії в цивільних справах Донецького обласного
суду від 11 червня 1998 р. скасувала і повернула справу на новий
розгляд у той самий районний суд.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.