ПРЕЗИДІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 17.05.99
(Витяг)
У липні 1998 р. Є. звернувся в суд із позовом до колгоспу про
відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я. Позивач
послався на те, що в 1988-1994 рр. він працював у відповідача
механізатором і одержав професійне захворювання. Згідно з
висновком МСЕК, з 19 лютого 1993 р. йому було встановлено III
групу інвалідності та втрату ним 60 % професійної працездатності.
Рішенням правління колгоспу від 22 травня 1993 р. було
постановлено надати йому одноразову допомогу в розмірі 50 тис. 370
крб., а також щомісяця виплачувати на відшкодування втраченого
заробітку по 1 тис. 511 крб. Але фактично одноразової допомоги
йому не виплатили, а розрахунок компенсаційних виплат був
зроблений неправильно. У тому ж році відповідач відмовив йому в
нарахуванні втраченого заробітку. Виходячи із зазначених обставин
позивач просив задовольнити його вимоги.
Рішенням Чернігівського районного суду від 21 серпня 1998 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Чернігівського обласного суду від 15 вересня 1998 р., позов
задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на
користь позивача по 34 грн. втраченого заробітку щомісяця, а також
одноразово 300 грн. на відшкодування моральної шкоди та 38 грн. у
рахунок погашення заборгованості. У стягненні одноразової допомоги
та суми заборгованості за щомісячними виплатами за минулий час - з
4 лютого 1995 р. по 1 липня 1998 р. - відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування зазначених судових рішень у частині відмови
в позові як таких, що не відповідають вимогам законодавства.
Президія Чернігівського обласного суду протест задовольнила з
таких підстав.
Постановлюючи рішення про відмову у стягненні відшкодування
за минулий час, суд виходив із того, що в 1995 р. позивач не надав
чергової довідки МСЕК про встановлення втрати ним професійної
працездатності, тому виплати йому були припинені обгрунтовано.
Звертаючись до суду в липні 1998 р., Є. не надав доказів, які
свідчили б про поважність причин пропуску трирічного строку
подання довідки МСЕК. Проте з таким висновком погодитись не можна.
Згідно з п. 42 Правил відшкодування власником підприємства,
установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди,
заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з
виконанням ним трудових обов'язків (затверджені постановою
Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. N 472
( 472-93-п ) (472-93-п)
), продовження виплати платежів щодо відшкодування
шкоди провадиться з дня їх припинення і до часу, зазначеного в п.
44 Правил, незалежно від часу звернення потерпілого або
заінтересованих осіб до власника. При цьому сума відшкодування
шкоди за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК
втрати в цей період працездатності та наявності причинного зв'язку
між настанням непрацездатності й ушкодженням здоров'я.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були подані
довідки МСЕК про те, що він є інвалідом III групи професійного
захворювання з 1993 р. по квітень 1999 р. і йому встановлено
втрату 60 % працездатності.
Крім того, потребує детальної перевірки заперечення
відповідача щодо одержання позивачем одноразової допомоги. Так,
суд не з'ясував строків зберігання у колгоспі документів і без
належної перевірки цього питання взяв до відома пояснення
представника відповідача та надані ним документи.
Таким чином, рішення суду першої інстанції не відповідає
вимогам ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
щодо його обгрунтованості та
законності, а ухвала суду касаційної інстанції - вимогам ст. 310
ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
.
Керуючись статтями 337, 338 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, президія
Чернігівського обласного суду протест заступника Голови Верховного
Суду України задовольнила, рішення Чернігівського районного суду
від 21 серпня 1998 р. й ухвалу судової колегії в цивільних справах
Чернігівського обласного суду від 15 вересня 1998 р. в частині
відмови у стягненні одноразової допомоги та суми заборгованості за
щомісячними виплатами за період з 4 лютого 1995 р. по 1 липня 1998
р. скасувала і направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.