ПРЕЗИДІЯ СУМСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 15.03.99

                             (Витяг)

     У березні  1998  р.  І.  звернулася  в  суд  із  позовом   до
приватного  нотаріуса  Шосткинського міського нотаріального округу
С. про визнання недійсним виконавчого напису. Позивачка посилалась
на те,  що відповідач 9 квітня 1997 р.  вчинив виконавчий напис на
договорі   застави,   укладеному    між    нею    і    Акціонерним
східно-українським біржовим банком "Грант" (далі - банк).  У цьому
написі пропонувалося продати  з  публічних  торгів  заставлену  за
договором  квартиру  в  м.  Шостці й виручені за її продаж кошти в
сумі 13 тис.  472 грн.  перерахувати банку.  Вважаючи,  що  такими
діями  порушено  її  конституційне  право  на  житло,  І.  просила
задовольнити її вимоги.

     Рішенням Шосткинського  міського  суду від 19 травня 1998 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії  в  цивільних  справах
Сумського обласного суду від 24 червня того ж року,  в задоволенні
позову було відмовлено.

     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання про скасування зазначених  судових  рішень  і  направлення
справи на новий розгляд. Президія Сумського обласного суду протест
задовольнила з таких підстав.

     Відповідно до  змісту  ст.  285 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
         та роз'яснень
Пленуму Верховного Суду України,  що містяться в п.  13  постанови
від 31  січня  1992 р.  N 2 ( v0002700-92 ) (v0002700-92)
         "Про судову практику в
справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні",
в порядку,  передбаченому  гл.  39  ЦПК  ( 1501-06  ) (1501-06)
        ,  може бути
оскаржено відмову у вчиненні виконавчого  напису,  а  правильність
вимог,  зазначених  у  ньому,  може бути оспорено боржником лише в
позовному порядку.

     Як вбачається з позовної заяви та обставин справи,  позивачка
звернулася до суду не зі скаргою на нотаріальну дію,  а з позовом,
в якому оспорювала правильність вимог,  зазначених  у  виконавчому
написі,  тобто між нею і кредитором (банком) виник спір про право,
що має розглядатися  судом.  У  цьому  випадку  справа  мала  бути
розглянута у позовному провадженні,  в якому позивачем є кредитор,
а відповідачем - боржник.

     Суд цих   обставин   не  врахував  і  розглянув  справу  щодо
приватного нотаріуса, котрий не є належною стороною в спорі. Разом
з  тим  належна  сторона - банк - була залучена до участі у справі
тільки як третя особа.

     Оскільки суд порушив вимогу ст.  105  ЦПК  ( 1501-06  ) (1501-06)
          про
заміну неналежної сторони,  що призвело до неправильного вирішення
справи,  президія Сумського обласного суду рішення районного  суду
та  ухвалу  судової  колегії  в  цивільних  справах обласного суду
скасувала і направила справу на новий розгляд.

 "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.