ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 23.03.98
(Витяг)
У жовтні 1996 р. Київський міжнародний університет цивільної
авіації звернувся в суд із позовом до А.П. та А.В. про виселення
без надання іншого жилого приміщення. У позові зазначено, що
рішенням профспілкового комітету студентів названого навчального
закладу від 28 лютого 1992 р. N 16 студенту А.П. на період
навчання до 1 березня 1996 р. було надано для проживання кімнату в
гуртожитку. АП закінчив навчання 1 лютого 1996 р., але звільнити
кімнату він і його дружина А.В відмовилися, мотивуючи це тим, що
вони зареєстровані як біженці з Чечні й іншого житла не мають,
крім того, відповідач є інвалідом II групи.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Києва від 9 грудня 1996
р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Київського міського суду від 29 січня 1997 р., в
задоволенні позову відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування рішення як постановленого при неповно
з'ясованих обставинах справи. Президія Київського міського суду
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того,
що А.П. є інвалідом II групи внаслідок поранення, одержаного під
час виконання обов'язків військової служби, має пільги і гарантії,
встановлені для інвалідів Великої Вітчизняної війни, і не може
бути виселений із гуртожитку.
Касаційна інстанція визнала висновки суду правильними,
зазначивши в ухвалі, що відповідно до п. 41 Примірного положення
про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів України
від 3 червня 1986 р. N 208 ( 208-86-п ) (208-86-п)
, із гуртожитку без надання
іншого жилого приміщення не може бути виселено, зокрема, інвалідів
війни та інших інвалідів із числа військовослужбовців, що стали
інвалідами внаслідок поранення, яке вони дістали при захисті СРСР
чи під час виконання інших обов'язків військової служби.
Проте з таким висновком суду першої та касаційної інстанцій
погодитися не можна.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції
керувався статтями 125, 132 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
. У ст. 125 ЖК
перелічено осіб, які не можуть бути виселені зі службового жилого
приміщення без надання іншого жилого приміщення у випадках,
передбачених ст. 124 цього Кодексу (робітників, службовців, які
припинили трудові відносини, тощо).
Спірна кімната в гуртожитку була надана А.П. у 1992 р. не у
зв'язку з роботою в університеті, а на період навчання відповідно
до Типового положення про студентський гуртожиток вищих навчальних
закладів, затвердженого наказом Міністерства вищої освіти СРСР від
3 вересня 1986 р. N 623. Згідно з п. 27 цього Типового положення
після закінчення навчання у вищому учбовому закладі мешканці
звільняють гуртожиток протягом двох тижнів після виходу
відповідного наказу. Такі самі вимоги містяться в Типовому
положенні про студентський гуртожиток навчального закладу
Міністерства освіти України, затвердженому наказом цього
міністерства від 9 грудня 1993 р. N 440. Будь-яких пільг при
виселенні студентів після закінчення навчального закладу в
зазначених документах, а також у ч. 1 ст. 132 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
не
передбачено.
У ч. 3 ст. 132 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
йде мова про виселення з
наданням іншого жилого приміщення лише осіб, які припинили роботу
з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч. 2 цієї статті, а також
осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, На студентів, про яких
ідеться у ч. 1 ст. 132 ЖК, такі пільги не поширюються. Посилання
касаційної інстанції на п. 41 названого вище Примірного положення
про гуртожитки ( 208-86-п ) (208-86-п)
є помилковим, оскільки це підзаконний
акт.
Крім того, в Україні з 1994 р. діє назване вище Типове
положення про студентський гуртожиток від 9 грудня 1993 р., яке є
спеціальною нормою щодо студентських гуртожитків, і саме цим
документом суд повинен був керуватися при вирішенні даного спору.
За таких обставин президія Київського міського суду протест
заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення
Жовтневого районного суду м. Києва та ухвалу судової колегії в
цивільних справах Київського міського суду скасувала і направила
справу на новий розгляд судом першої інстанції в іншому складі.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.