ПРЕЗИДІЯ ПОЛТАВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 24.12.96

                                                           (Витяг)

     У вересні  1995  р.  Є.  звернулася з позовом до Полтавського
міського  виробничо-технічного   управління   електрозв'язку   про
поновлення   права   на   користування  індивідуальним  квартирним
телефоном.  Позивачка зазначала,  що в 1980 р.  в її квартирі було
встановлено індивідуальний телефон і відкрито абонемент.  20 липня
1995 р.  без  будь-якого  попередження  телефон  був  відключений,
незважаючи   на   те,  що  вона  як  інвалід  потребує  постійного
телефонного зв'язку.  Посилаючись на незаконність дій відповідача,
Є.  просила  поновити  її  право  на  користування  індивідуальним
квартирним телефоном, стягнути на її користь моральну шкоду в сумі
15 млн. крб. та надати путівку на оздоровлення.

     Справа розглядалася судами  неодноразово.  Останнім  рішенням
Октябрського  районного  суду  м.  Полтави  від 18 квітня 1996 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії  в  цивільних  справах
Полтавського   обласного   суду  від  23  травня  1996  р.,  позов
задоволено   частково.   Полтавське   міське    виробничо-технічне
управління  електрозв'язку  зобов'язано  підключити індивідуальний
телефон у квартирі Є.  З відповідача на користь позивачки стягнуто
на відшкодування моральної шкоди 5 млн. крб.

     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання  про  скасування рішення в частині відшкодування моральної
шкоди  з  направленням   справи   на   новий   розгляд.   Президія
Полтавського   обласного   суду   визнала,   що  протест  підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Як видно з матеріалів справи,  у судовому засіданні позивачка
з урахуванням того, що з вини відповідача телефон був виключений у
неї  протягом  тривалого  часу,  просила стягнути на відшкодування
моральної шкоди 1 млрд.  500 млн.  крб. На порушення вимог ст. 203
ЦПК ( 1502-06  ) (1502-06)
          та  роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у  п.  9  постанови  від  31  березня  1995  р.   N   4
( v0004700-95  ) (v0004700-95)
          "Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди",  суд не навів  у  рішенні  мотивів,
якими він керувався при визначенні розміру відшкодування моральної
шкоди,  а обмежився посиланням на те,  що вона підлягає частковому
відшкодуванню.

     У зв'язку  з  наведеним  президія  обласного  суду  скасувала
судові рішення і направила справу на новий розгляд,  під час якого
слід  уточнити позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди,
з'ясувати  характер,  обсяг  і  тривалість  заподіяних   позивачці
моральних  та  фізичних  страждань,  стан її здоров'я,  істотність
вимушених змін у її життєвих стосунках тощо.

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.