ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 27.05.96
(Витяг)
У січні 1995 р. Л. пред'явив позов до ТОВ "Онтаріс" про заміну купленої речі, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що 30 листопада 1994 р. він купив у відповідача меблеву стінку вартістю 20 млн. крб. При встановленні її у квартирі він виявив, що стінка недоукомплектована й має дефекти. Його заяви про заміну меблів відповідач залишив без задоволення. У зв'язку з придбанням неякісних меблів Л., на його думку, зазнав моральних страждань внаслідок порушення способу життя. Посилаючись на зазначене, позивач просив суд задовольнити позов.
Пізніше Л. змінив позовні вимоги: посилаючись на те, що відповідач замінив меблі в добровільному порядку, він просив стягнути неустойку та відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Радянського районного суду м. Києва від 23 червня 1995 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 17 січня 1996 р., позов було задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 50 млн. крб., а в решті позову відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди. Президія Київського міського суду визнала, що судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд вважав доведеним, що з вини відповідача позивачеві було заподіяно моральну шкоду у зв'язку з продажем меблів неналежної якості. Судова колегія міського суду погодилася з цим висновком. Проте його було зроблено без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи.
Як видно з матеріалів справи, заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що позивач купив меблі 30 листопада 1994 р., сам їх вибирав і завозив додому. 2 грудня 1994 р. він звернувся із заявою про доукомплектування меблів, яку було задоволено. І тільки 15 грудня 1994 р. він подав заяву про заміну меблів у зв'язку з дефектами. Згідно з чинними правилами було створено експертну комісію для огляду меблів і вирішення питання про їх заміну, однак позивач перешкодив його проведенню. У зв'язку з цим конфліктом із Закарпатської області приїхав представник фабрики - виготовлювача меблів. Позивач був письмово повідомлений про огляд меблів комісією 28 грудня 1994 р., але й цього разу він комісію в квартиру не впустив. Незважаючи на це, з метою усунення конфлікту 11 лютого 1995 р. меблі було замінено. Хоча зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, суд з достатньою повнотою їх не з'ясував.
У рішенні суду не зазначено, в чому полягає вина відповідача, якщо він не заперечував замінити меблі в разі встановлення їх неякісності, а відповідач перешкоджав огляду цих меблів. Суд також не мотивував у рішенні, з чого він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 50 млн. крб. (тоді як вартість меблів становила 20 млн. крб.).
За таких обставин судові рішення не можна визнати достатньо обгрунтованими. Тому президія Київського міського суду скасувала їх у частині вимоги про відшкодування моральної шкоди й направила справу в цій частині на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.