Судова палата в адміністративних справах ВСУ, розглянувшискаргу підприємства про перегляд за винятковими обставинамипостанови ВГСУ від 31.08.2005 р. у справі за позовом підприємствадо ДПІ у м. Ужгороді про визнання недійсним рішення, встановилатаке.

У грудні 2004 р. підприємство звернулось до суду з позовомпро визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ ум. Ужгороді від 25.11.2004 р., яким підприємству визначено сумуподаткового зобов'язання з ПДВ у розмірі 38280 грн., у тому числі:25520 грн. - основний платіж, 12760 грн. - штрафні санкції.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, щооспорюване рішення винесене відповідно до вимог чинногозаконодавства.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від24.12.2004 р., залишеним без змін постановою Львівськогоапеляційного господарського суду від 03.03.2005 р., позовзадоволено частково: визнано недійсним податковеповідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 25.11.2004 р. у частинівизначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ у сумі30080,10 грн. (20053,40 грн. - донарахована сума податку,10026,70 грн. - штрафні санкції).

Судові рішення у цій частині мотивовані тим, що матеріаламисправи та наданими позивачем податковими накладнимипідтверджується правомірність включення ним сум ПДВ до податковогокредиту.

У частині донарахування ПДВ у сумі 5466,60 грн. тазастосування штрафних санкцій у сумі 2733,30 грн. рішення ДПІ ум. Ужгороді залишено у силі, а у позові відмовлено з огляду на те,що відповідач обґрунтовано виключив зі складу податкового кредитуна підставі пп. 7.4.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану (168/97-ВР) вартість" , суму ПДВ у розмірі 466,59 грн. та5000 грн. ПДВ за податковою накладною, не скріпленою печаткоювиконавця робіт - контрагента позивача.

Постановою ВГСУ від 31.08.2005 р. зазначені судові рішення участині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ ум. Ужгороді від 25.11.2004 р. щодо визначення позивачу податковогозобов'язання з ПДВ у сумі 30080,10 грн. скасовані, у позові у ційчастині відмовлено.

Постанова суду касаційної інстанції у цій частині мотивованатим, що позивач, одержавши від продавців неправильно оформленіподаткові накладні, не звертався до органу ДПС із заявою упорядку, передбаченому пп. 7.2.6 ст. 7 Закону про ПДВ (168/97-ВР) , що обумовлює неправомірність включенняпідприємством до податкового кредиту сум ПДВ за такими накладними.

У решті частин рішення суду першої та постанова судуапеляційної інстанцій залишені без змін з тих само підстав.

10.11.2005 р. ВСУ допустив до розгляду в порядку провадженняза винятковими обставинами скаргу підприємства, в якій ставитьсяпитання про скасування постанови ВГСУ від 31.08.2005 р. тазалишення у силі постанови Львівського апеляційного господарськогосуду від 03.03.2005 р. і рішення господарського суду Закарпатськоїобласті від 24.12.2004 р. В обгрунтування скарги зробленопосилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанціїоднієї й тієї самої норми права та наведено постанови касаційногосуду, в яких по-іншому застосована одна і та ж норма права.

Скарга підприємства підлягає задоволенню.

Перевіряючи постанову суду апеляційної та рішення суду першоїінстанцій, касаційний суд, у порушення вимог ст. 111-7 ГПКУ (1798-12) , яка встановлює межі перегляду справи в касаційнійінстанції, не взяв до уваги обставини, встановлені у згаданихсудових актах, самостійно вирішив питання про достовірністьдоказів, чим перевищив межі власних повноважень.

У касаційного суду не було підстав для скасування ухвалених усправі судових рішень, оскільки висновок суду першої таапеляційної інстанцій про підтвердження податковими накладними сумподатку, попередньо включених до складу податкового кредиту,здійснено відповідно до норм матеріального та процесуальногозакону.

Недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені ДПІ врезультаті перевірки позивача, зокрема: відсутність у деяких з нихпорядкового номера, в інших - одиниці виміру, адреси одержувача(позивача у справі), не робили податкові накладні недійсними, несвідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів. Цінакладні могли бути підставою для висновку суду першої та другоїінстанцій, зробленого в результаті оцінки всіх доказів згідно звимогами ст. 43 ГПКУ (1798-12) , про можливість ідентифікаціїконтрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичностіздійснення господарських операцій, сплати ПДВ та його сум.

Недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 ст. 7 Закону про ПДВ (168/97-ВР) , не є підставою для висновку пронеправомірність віднесення понесених позивачем витрат доподаткового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішенняДПІ, позаяк згідно з абзацом другим пп. 7.4.5 ст. 7 Закону про ПДВпідставою для відповідальності платника податку є непідтвердженнясум податку, включеного до податкового кредиту, на моментперевірки платника податку.

На підставі наведеного та керуючись ст. 241- 244 Кодексу (2747-15) адміністративного судочинства України колегія суддівСудової палати постановила скаргу підприємства задовольнити.

Постанову ВГСУ від 31.08.2005 р. скасувати, а постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03.03.2005 р. тарішення господарського суду Закарпатської областівід 24.12.2004 р. залишити у силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крімвипадку, встановленого п.2 ст. 237 Кодексу адміністративного (2747-15) судочинства України .