809/4393/15 Про визнання недійсною та скасування вимоги, відповідно до якої зобов'язано сплатити суму недоїмки з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - 05.11.2018 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 (суддя - Черепій П.М.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (судді -Сеник Р.П., Попко Я.С., Хобор Р.Б.)

у справі № 809/4393/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронне підприємство "Альфа-Z"

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції

про визнання недійсною та скасування вимоги № Ю-14461-17/У від 14.01.2015,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронне підприємство "Альфа-Z" (далі - Товариство) звернулося до суду з вказаним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ), відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (далі - ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції), в якому просив визнати недійсною та скасувати вимогу № Ю-14461-14/У від 14.01.2015.

В обґрунтування позову зазначено, що 14.01.2015 ДПІ склала та направила на адресу позивача податкову вимогу № Ю-14461-17/У, відповідно до якої зобов'язала сплатити суму недоїмки з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 883,80 гривень. 22.04.2015 оскаржувану вимогу направлено для виконання на адресу ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції, який наклав арешт на рахунки товариства.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано оскаржувану вимогу в частині сплати недоїмки в сумі 11 005,74 гривень, в решті вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просив скасувати вищевказані судові рішення й прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

18.08.2016 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ.

01.02.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, що діє з 15.12.2017) (далі - КАС України (2747-15) ).

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції й ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 14.01.2015 ДПІ склала та направила на адресу позивача податкову вимогу № Ю-14461-17/У, відповідно до якої зобов'язала Товариство сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 883,8 гривень.

22.04.2015 ДПІ направила до ВДВС Івано-Франківського МУЮ вимогу. 24.04.2015 постановою ВП № 47345208 відкрито виконавче провадження.

Судами встановлено, що сума боргу в розмірі 11 883,8 гривень, визначена вказаною вимогою, включає в себе самостійно задекларовані позивачем суми по деклараціях, а саме: № 1303315664 від 20.12.2013 - 935,72 гривень; № 1400863987 від 16.01.2014, № 1404687158 від 20.03.2014, № 1405584020 від 16.04.2014, № 1407264684 від 17.05.2014, № 1407936612 від 12.06.2014, № 1409101098 від 16.07.2014, № 1411984576 від 22.09.2014, № 1412863335 від 20.10.2014, № 1414128066 від 18.11.2014, № 1416060175 від 19.12.2014 - по 995,28 гривень в кожній, що підтверджується письмовими поясненнями начальника ДПІ, наданими до суду першої інстанції.

Згідно з листом ДПІ № 12/12/23-02-150/10064 від 13.11.2015 за період у позивача за період з 01.10.2013 по 01.11.2015 виникла заборгованість з єдиного соціального внеску в розмірі 23 207,12 гривень. Також у цьому листі зазначено, що позивачем самостійно сплачено борг з єдиного соціального внеску на загальну суму 22 329,06 гривень, а саме: з 01.10.2013 по 31.12.2013 - 2797,98 гривень, з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 11 901,72 гривень, з 01.01.2015 по 01.11.2015 - 7629,36 гривень.

Таким чином, за період адміністрування єдиного соціального внеску ДПІ з 01.10.2013 по 01.11.2015 у позивача виникла заборгованість в сумі 23 207,12 гривень, яку Товариство самостійно погасило у розмірі 22 329,06 гривень, а тому суди дійшли правильного висновку, що вимога відповідача є правомірною тільки на різницю, що складає 878,06 гривень (23207,12 - 22329,06).

Колегія суддів погоджується з таким висновками судів й зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ).

Згідно зі ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

' 'br' Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) (надалі - Закон) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

' 'br' Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04.07.2013 № 406-VII (406-18) до Закону № 2464-VI (2464-17) та ПК України (2755-17) внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було в органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

Частиною 1 статті 12 Закону встановлено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платники податків і зборів зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 8 ст. 9 Закону визначено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для відповідача є календарний місяць.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).

Згідно з положеннями п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом, вважається недоїмкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону, органи Державної фіскальної служби України у порядку, за формою і в строки, встановлені органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилають платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Абзацом 9 ч. 4 ст. 25 Закону встановлено, що у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. У випадках, зазначених в абзаці дев'ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Суди попередніх інстанцій встановили, що УПФУ в м. Івано-Франківську не було доведено до відома ДПІ про наявні постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 у справі № 809/1535/13-а за позовом Товариства до УПФУ в місті Івано-Франківську про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, рішенням якого позов було задоволено частково: визнано недійсними та скасовано вимоги УПФУ про донарахування Товариству недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: № Ю-313/3 від 04.01.2011 на суму 23 354,41 гривень; № Ю-313/4У від 09.03.2011 в частині застосування фінансових санкцій (штрафу) на суму 13 975,37 гривень; № Ю-131/7У від 05.01.2012 на суму 1800,28 гривень; № Ю-131/8У від 02.02.2012 на суму 2592,40 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що сума боргу в розмірі 11 883,80 гривень, визначена вимогою № Ю-14461-17/У від 14.01.2015, включає в себе самостійно задекларовані Товариством суми по вищевказаним деклараціям.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що вищевказана вимога є незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає критерію правомірності, якому має відповідати рішення суб'єктів владних повноважень згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, в частині нарахування недоїмки в розмірі 11 005,74 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 343 КАС України, суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням того, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 - без змін.