Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                   Лященко Н.П.,

суддів:                       Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

                              Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,

                              Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до територіального міжгалузевого об'єднання "Слов'янськ" про визнання права власності,

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що 10 листопада 2008 року між ним та територіальним міжгалузевим об'єднанням "Слов'янськ" (далі - ТМО "Слов'янськ") було укладено договір НОМЕР_1 про пайову участь у будівництві блоку допоміжних служб у житловому комплексі за АДРЕСА_1, де він був учасником пайового внеску на квартиру. Відповідно до вказаного договору ТМО "Слов'янськ" узяло на себе зобов'язання збудувати та передати у власність ОСОБА_1 допоміжне приміщення вартістю (загальна сума пайової частки) 100 050 грн. Спірне приміщення було збудоване та передане, але необхідні документи для реєстрації права власності відповідач не оформив, що, на думку ОСОБА_1, порушує його права. Позивач просив визнати за ним право власності на приміщення № 1-13 "гараж" площею S_1 та приміщення № 1-12 площею S_2 за АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 жовтня 2012 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення № 1-13 "гараж" площею S_1 та приміщення № 1-12 площею S_2, що знаходяться за АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року, заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 331, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня, 9 та 23 жовтня 2013 року та постанову Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Задовольняючи позов на підставі статей 331, 392 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання договору про пайову участь у будівництві блоку допоміжних служб у житловому комплексі позивач сплатив кошти за виконані роботи, а ТМО "Слов'янськ" збудувало допоміжні приміщення та передало власникові - позивачу ОСОБА_1.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а відповідач право позивача на спірне майно не оспорює. Крім того, чинне законодавство не передбачає виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня, 9 та 23 жовтня 2013 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд вказав, що право власності на новостворене нерухоме майно підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14, суд, аналізуючи норми статей 331, 392 ЦК України, зробив висновок про те, що захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Отже, існує неоднакове застосування статей 331, 392 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з частино другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, який суб'єкт цивільних правовідносин здійснив такі дії та на якого суб'єкта або сторону договору зареєстровано новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суд установив, що рішенням виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 28 серпня 2006 року НОМЕР_2 дозволено ТМО "Слов'янськ" будівництво адміністративно-житлового корпусу на земельній ділянці за АДРЕСА_1 та зобов'язано вчинити певні дії.

5 травня 2008 року між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") (іпотекодержатель) та ТМО "Слов'янськ" укладено іпотечний договір НОМЕР_3, яким забезпечено вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору НОМЕР_4 від 5 травня 2008 року, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем. Згідно з договором іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку ПАТ "Промінвестбанк" нерухоме майно, а саме: незакінчений будівництвом адміністративно-житловий корпус, розташований за АДРЕСА_1 3я черга забудови - 8 квартир першого та другого рівня загальною площею S_3, 8 офісних приміщень загальною площею S_4 і 9 складських приміщень загальною площею S_5.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26 березня 2013 року, вказаний договір іпотеки визнано дійсним.

10 листопада 2008 року між ТМО "Слов'янськ" та ОСОБА_1 укладено договір НОМЕР_1 про пайову участь у будівництві блоку допоміжних служб у житловому комплексі. Відповідно до умов цього договору ТМО "Слов'янськ" прийняло на себе зобов'язання збудувати інженерні комунікації, енергозабезпечення, здійснити благоустрій території, будівництво блоку допоміжних служб в адміністративно-житловому комплексі 3ої черги за АДРЕСА_1, а пайовик прийняв на себе зобов'язання сплатити кошти за S_6 у сумі 100 050 грн.

Актом готовності об'єкта до експлуатації від 29 жовтня 2010 року зафіксовано виконання ТМО "Слов'янськ" будівельних робіт з будівництва адміністративно-житлового корпусу за АДРЕСА_1 в повному обсязі та готовність об'єкта до експлуатації.

Згідно з графіком внесення пайової частки та довідки ОСОБА_1 виконав грошові зобов'язання з оплати S_7 блоку допоміжних служб (приміщення №1-13 "гараж" площею S_1 та приміщення №1-12 площею S_2).

Відповідно до акта від 19 квітня 2010 року прийому-передачі нежитлового приміщення за договором від 10 листопада 2008 року НОМЕР_1 про пайову участь у будівництві блоку допоміжних служб (гараж) забудовник передав замовнику ОСОБА_1 у власність нежитлове приміщення загальною площею S_7, розташоване за АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Слов'янської міської ради НОМЕР_5 від 3 листопада 2010 року частина житлового комплексу у вигляді жилих квартир була розподілена та передана громадянам у власність, в тому числі квартира за АДРЕСА_1 передана ОСОБА_1.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ТМО "Слов'янськ", ПАТ "Промінвестбанк", відділу державної виконавчої служби було знято арешт із приміщення №1-13 "гараж" площею S_1 та приміщення №1-12 площею S_2 за АДРЕСА_1.

Постановою господарського суду Донецької області від 3 липня 2013 року ТМО "Слов'янськ" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру до 3 липня 2014 року.

У справі, що переглядається, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за апеляційною скаргою ПАТ "Промінвестбанк".

При цьому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що між ОСОБА_1 та ТМО "Слов'янськ" спір відсутній, а тому відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України немає підстав для захисту цивільних прав та інтересів.

У справах, за результатами розгляду яких прийнято надані для порівняння ухвали від 25 вересня, 9 та 23 жовтня 2013 року суд касаційної інстанції установив порушення прав позивачів, а тому вказані ухвали не можна вважати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Разом з тим висновок апеляційного суду про те, що право власності на новостворене майно не підлягає захисту в порядку статті 392 ЦК України, суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14 про те, що захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

Між тим, ураховуючи обставини, встановлені у справі, що переглядається, вказана помилка не призвела до неправильного вирішення спору.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, а тому відповідно до статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

За положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки між позивачем та ТМО "Слов'янськ" спір відсутній, а тому відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України немає підстав для захисту цивільних прав та інтересів.