Судова палата у цивільних справах 

Верховного Суду України в складі:

головуючого          Яреми А.Г.,

суддів:              Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

                     Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,

                     Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - приватне підприємство "Хвиля-V", про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 16 вересня 2009 року між ним та відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк), було укладено договір поруки на забезпечення зобов'язання за кредитним договором від 16 вересня 2009 року між банком і приватним підприємством "Хвиля-V" (далі - ПП "Хвиля-V") на строк до 11 вересня 2010 року.

Вважаючи, що договір поруки є припиненим, оскільки банк пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов'язання, позивач просив суд визнати договір поруки від 16 вересня 2009 року припиненим.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, визнано поруку за договором поруки, укладеним 16 вересня 2009 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, припиненою.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві ОСОБА_1 порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення апеляційного суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 16, частини четвертої статті 559, частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме пункту 1 частини другої статті 16, частини першої статті 251, частини першої статті 252, частини четвертої статті 559, частини другої статті 1050 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про припинення договору поруки (№ 6-17837св14), а також на постанови Верховного Суду України від: 21 січня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання поруки припиненою (№ 6-190цс14); 24 вересня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи, публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим (№ 6-106цс14); 16 жовтня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю "ВДП", публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання поруки припиненою (№ 6-107цс13); 18 липня 2012 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим (№ 6-78цс12).

Так, у постановах № 6-106цс14, № 6-190цс14 Верховний Суд України, урахувавши установлені судами обставини щодо невизначення договором поруки строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору передбачено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника (позичальника) за кредитним договором, та щодо непред'явлення кредитором (кредитодавцем) вимоги до поручителя про виконання зобов'язання протягом шести місяців від дня настання зміненого кредитором (кредитодавцем) строку виконання основного зобов'язання у зв'язку з пред'явленням вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, дійшов висновку про те, що зобов'язання поручителя за договором поруки припинилися.

У постанові № 6-78цс12 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що, якщо в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, умова цього договору про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України (435-15) , тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу (435-15) про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Порівняння змісту наданих заявником постанов Верховного Суду України у справах № 6-106цс14, № 6-190цс14, № 6-78цс12 зі змістом судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що в цих справах та справі, яка переглядається, наявні аналогічні обставини й однакове регулювання норм матеріального права у спірних правовідносинах, а також що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Разом з тим у постанові № 6-107цс13 Верховний Суд України вказав на те, що наявність рішення третейського суду про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права.

За результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-17837св14 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким визнано припиненим договір поруки, та виходив, крім іншого, з того, що оскільки в рішенні суду в іншій справі про стягнення заборгованості з позичальника та поручителів питання припинення поруки не досліджувалося, то таке рішення не є визначальним і таким, що звільняє від доказування; наявність цього рішення не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених статтею 16 ЦК України.

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, дійшов протилежного по суті висновку та виходив з того, що рішенням суду в іншій справі з позичальника та поручителя стягнуто кредитну заборгованість і відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними кредитного договору і договору поруки, встановлено обставини дійсності договору поруки та відсутності у зв'язку з цим передбачених статтею 559 ЦК України підстав для його припинення.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в наданому для порівняння судовому рішенні у справі № 6-17837св14, крім того, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постанові Верховного Суду України № 6-107цс13 висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 16 вересня 2009 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ПП "Хвиля-V" укладено кредитний договір про надання грошових коштів у розмірі 3 млн 598 тис. 713 грн.

Пунктом 1.1.4 цього договору визначено дату остаточного погашення кредиту - 11 вересня 2010 року.

16 вересня 2009 року між указаним банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору 11 червня 2010 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" направило ОСОБА_1 претензію про сплату протягом 30 днів заборгованості за кредитним договором. Ця претензія була отримана позивачем 6 липня 2010 року.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2013 року, задоволено позов

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ПП "Хвиля-V" про стягнення заборгованості за кредитним договором і відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки. Цими судовими рішеннями, крім іншого, встановлено дійсність договору поруки, укладеного між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1, а також законність та обґрунтованість вимоги банку до ОСОБА_1 як до поручителя.

З огляду на визначений статтею 129 Конституції України принцип обов'язковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники, не можуть заявляти в суді тотожний позов.

Установлені судовим рішенням, що набрало законної сили, обставини, зокрема й у цивільній справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої або яких встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, а також на зміст статей 553, 559 ЦК України слід дійти висновку, що в разі, якщо є судове рішення про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором та відмову в задоволенні зустрічного позову поручителя про визнання недійсним договору поруки, в якому суд розглядав питання дійсності договору поруки, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи про визнання поруки припиненою суд повинен враховувати встановлені таким судовим рішенням зазначені обставини.

Такого по суті висновку і дійшов суд касаційної інстанції під час касаційного розгляду справи, яка переглядається.

За таких обставин судом касаційної інстанції ухвалено законне судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

З огляду на визначений статтею 129 Конституції України принцип обов'язковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили, а також на зміст статей 553, 559 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що у разі, якщо є судове рішення про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором та відмову в задоволенні позову поручителя про визнання недійсним договору поруки, в якому судом розглядалося питання дійсності договору поруки, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи про припинення поруки суду необхідно враховувати встановлення таким судовим рішенням указаних обставин.