6-2614цс15 Про усиновлення, внесення змін до актового запису про народження - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, служба в справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3, про усиновлення, внесення змін до актового запису про народження; за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, служба в справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 про усиновлення, за участю прокуратури Шевченківського району міста Києва за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою про усиновлення, в якій просять оголосити їх усиновителями малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язати відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві внести зміни до актового запису про народження дитини НОМЕР_1 від 31 березня 2010 року, де записати "ОСОБА_2" батьком хлопчика; "ОСОБА_1" матір'ю хлопчика, змінити прізвище дитини, по батькові, ім'я та дату народження дитини залиши без змін.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовували свої вимоги тим, що вони з 2 серпня 1985 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5 та доньку ОСОБА_6, які проживають спільно із заявниками. ОСОБА_4 є внуком заявників. Батьки дитини померли у ІНФОРМАЦІЯ_2. З 5 грудня 2013 року дитина перебуває під опікою ОСОБА_1, проживає в сім'ї заявників, має рівні права з усіма іншими дітьми в сім'ї. Заявники вважають, що спроможні дати дитині необхідну любов і турботу, забезпечити стабільні та гармонійні умови життя, через що висловили бажання її усиновити.

ОСОБА_1 додатково зазначила, що дитина на даний час перебуває під її опікою, проживає та виховується в її сім'ї. Оточена любов'ю та увагою, називає її та її чоловіка "мама" та "тато", вважає їх своїми батьками. ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_4 своїх біологічних батьків майже не пам'ятає. Вона вважає, що для дитини краще забути своїх біологічних батьків, оскільки спогади про них травмують психіку дитини, викликають у нього зайві запитання щодо обставин смерті батьків, його статусу в родині опікуна. Також пояснила, що при усиновленні дитини нічого не зміниться у їх із дитиною відносинах, які існують на даний час, але при усиновленні дитина втратить статус дитини-сироти, що матиме позитивний вплив на психічний стан дитини та її подальший розвиток, оскільки дозволить уникнути в майбутньому зайвих запитань про біологічних батьків дитини та убереже дитину від пліток, пов'язаних з їх смертю, та пересуду оточуючих людей.

У липні 2014 року ОСОБА_3 також звернулась до суду з заявою про усиновлення, в якій просить оголосити її усиновителем свого онука ОСОБА_4

ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги тим, що протягом року пережила страшну трагедію - втратила сина та чоловіка, єдиний хто у неї залишився і заради кого вона живе - це її онук ОСОБА_4, якого вона дуже любить. Інших дітей та онуків у неї немає та не буде. ОСОБА_3 зазначає, що хоче завжди бути поруч зі своїм онуком, оточувати його турботою і увагою, допомагати та підтримувати, забезпечувати всім необхідним для нормального розвитку, надати належне виховання та освіту, забезпечити йому гармонійні та стабільні умови життя. ОСОБА_3 зазначила, що між нею та онуком існує тісний зв'язок, склалися теплі сімейні стосунки, засновані на повній довірі та повазі один до одного, вважає, що спроможна бути усиновителем дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року вказані заяви про усиновлення об'єднані в одне провадження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, в задоволенні заяв ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У заяві ОСОБА_2, ОСОБА_1 просять скасувати рішення судів у справі в частині відмови у задоволенні їхньої заяви та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви, а в іншій частині судові рішення залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 207, 211, 213, 224 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_7 на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами установлено, що заявники ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 народження, перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2 серпня 1985 року, мають двох дітей: дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 народження, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 народження. Заявники разом з дітьми зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1. Заявники є родичами ОСОБА_4 по лінії померлої матері, дитина їм доводиться онуком.

ОСОБА_1 є опікуном малолітнього ОСОБА_4

Заявник ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ-7 народження, є бабусею ОСОБА_4 по лінії померлого батька, зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2, фактично проживає АДРЕСА_3.

Згідно висновків Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 15 липня 2014 року всі кандидати в усиновителі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, гідні бути усиновителями малолітнього ОСОБА_4, вони всі рідні по другій лінії. Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації у вирішенні питання щодо усиновлення покладається на розсуд суду.

Згідно розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 9 вересня 2013 року, малолітньому ОСОБА_4 надано статус дитини-сироти.

ОСОБА_4 згідно з розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 5 грудня 2013 року перебуває під опікою ОСОБА_1. Після смерті батьків дитина проживала в обох родинах поперемінно, за домовленістю, а з 5 грудня 2013 року дитина перебуває під опікою ОСОБА_1 та проживає в сім'ї опікуна, забезпечена сімейним вихованням.

Після смерті батьків дитини обидві родини виявили бажання бути опікунами онука і звернулись до служби у справах дітей Печерської у м. Києві державної адміністрації з відповідними заявами. Між родинами тривали суперечки стосовно того, хто має бути опікуном дитини. ОСОБА_1 наполягала на призначенні саме її опікуном дитини, ОСОБА_8 (чоловік заявника ОСОБА_3) - на призначенні дитині двох опікунів, оскільки, така можливість передбачена законом та додатково була підтверджена науково-консультативним висновком щодо можливості призначення дитині-сироті кількох опікунів.

В подальшому, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 домовились про свою участь у житті онука і 2 грудня 2013 року уклали договір про визначення місця проживання дитини, участь у вихованні та утриманні дитини, згідно умов якого сторони приймають спільну участь у вихованні онука та рівноцінну участь в його утриманні, місце проживання дитини визначено з ОСОБА_1

Зі змісту заяви ОСОБА_8 від 3 грудня 2013 року вбачається, що саме з огляду на укладений договір, керуючись інтересами дитини, задля припинення антагоністичних відносин між родинами ОСОБА_8 при розгляді питання встановлення опіки не заперечував щодо призначення опікуном дитини ОСОБА_1, оскільки за досягнутою між родинами домовленістю він та ОСОБА_3 будуть мати можливість безперешкодно опікуватись своїм онуком і не маючи статусу опікунів дитини.

Таким чином, за погодженням між родинами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3, для забезпечення дитини сімейним вихованням дитина була передана під опіку бабусі ОСОБА_1, але весь цей час фактично дитина опікується і виховується двома родинами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Відмовляючи у задоволенні обох заяв про усиновлення суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що при усиновленні дитини однією із сторін інша втрачає зв'язок із дитиною, тому форма сімейного виховання як встановлення опіки, яка існує на даний час, в повній мірі забезпечує стабільні та гармонійні умови життя дитини. Усиновлення дитини будь-ким із заявників є недоцільним, оскільки у випадку такого усиновлення будуть припинені правові зв'язки між дитиною та усіма родичами за походженням, зокрема при усиновленні дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - з усіма родичами по лінії померлого батька дитини, при усиновленні дитини ОСОБА_3 - з усіма родичами по лінії померлої матері дитини, що призведе до порушення п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення права дитини на сімейне виховання, збереження сімейних зв'язків, що зокрема зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини (п. 83 рішення у справі Гаазе проти Німеччини від 8 квітня 2014 року). Суди не прийшли до переконання, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини і забезпечить його виховання як з батьківської, так і з материнської сторони. Окрім того, сторони не надали доказів, що дитина перебуває на місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені, при цьому судом взято до уваги що малолітньому ОСОБА_4 надано статус "дитини-сироти".

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із правильності позиції суду першої інстанції про те, що відповідно до вимог законодавства рідні брати і сестра ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не можуть бути роз'єднані в результаті усиновлення і обґрунтовано вказав на можливість усиновлення ОСОБА_10 сім'єю ОСОБА_11, на вихованні яких перебуває рідний брат малолітньої - ОСОБА_9

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що ОСОБА_1 є близькими родичами малолітнього (внучатим племінником), тому вони мають переважне право на усиновлення останнього, оскільки під поняття "родичі" відповідно до положень СК України (2947-14) є такі особи: баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра, а отже висновок про те, що ОСОБА_1 є родичем дитини і має переважне право на її усиновлення є помилковим та таким що не відповідає вимогам СК України (2947-14) . Разом з тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив із того, що дитину хоче усиновити подружжя, що є переважною підставою при усиновленні, що вказані особи відповідають вимогам статей 211, 212 СК України (2947-14) .

Судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року та від 4 червня 2014 року, на які заявники посилаються на підтвердження своєї заяви, ухвалені у справі за наявності інших фактичних обставин, ніж у справі, судове рішення в якій просять переглянути заявниця.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.