Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

в складі:

головуючого                  Охрімчук Л.І.,

суддів:                      Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

                             Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку; за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про визнання кредитного договору недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Московське відділення відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про визнання припиненим договору іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2014 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2014 року,

У квітні 2009 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку.

ПАТ АБ "Укргазбанк" зазначало, що 13 червня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на строк до 12 червня 2028 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 46 тис. 120 доларів США на споживчі потреби, а відповідач зобов'язався вчасно сплачувати грошові кошти (щомісячні платежі) для погашення заборгованості за кредитом, зокрема за кредитом, процентами, комісією, а також інші витрати згідно з умовами договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 13 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк"), назву якого змінено на ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 23 квітня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 66 тис. 787 доларів США 48 центів та 163 тис. 573 грн 10 коп., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 9 тис. 125 доларів США 56 центів, строкової заборгованості за кредитом - 34 тис. 984 долари США, простроченої заборгованості за процентами - 22 тис. 288 доларів США 66 центів, поточної заборгованості за процентами - 389 доларів США 26 центів, нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту - 49 тис. 501 грн 53 коп., нарахованої пені за несвоєчасну сплату процентів - 114 тис. 35 грн 57 коп., - позивач просив у рахунок погашення цієї заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_2 з переданої в іпотеку квартири.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк" про визнання кредитного договору від 13 червня 2008 року недійсним, посилаючись на те, що на час отримання кредиту він не займався підприємницькою діяльністю, не працював, кредит було отримано на прохання начальника відділення № 9 ПАТ АБ "Укргазбанк" ОСОБА_5, який і займався оформленням усіх довідок, необхідних для його отримання, без перевірки кредитоспроможності позичальника, запевнивши, що в разі несвоєчасного погашення кредиту його буде погашено за рахунок продажу іпотечної квартири. Після підписання договору у касі банку він особисто отримав кошти і передав у кабінеті своєму знайомому - ОСОБА_6, отримавши при цьому від нього 3 тис. доларів США. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що умови кредитного договору щодо сплати платежів в іноземній валюті не відповідають вимогам чинного законодавства.

ОСОБА_3 звернулася до суду з аналогічним позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк", посилаючись на те, що на час укладення кредитного договору вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з позичальником - ОСОБА_1 і про оформлення чоловіком на його ім'я кредиту їй стало відомо тільки у 2013 році. Позивачка зазначила, що кредит було отримано не в інтересах сім'ї, що суперечить статті 65 Сімейного кодексу України.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк" про визнання припиненим договору іпотеки, посилаючись на те, що банком було підвищено процентну ставку за кредитом без надання нею згоди.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2014 року, позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" прострочену заборгованість за кредитом станом на 23 квітня 2013 року в розмірі 66 тис. 787 доларів США 48 центів та 163 тис. 537 грн 10 коп. У частині позову до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. У задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 про припинення договору іпотеки відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року відмовлено ПАТ АБ "Укргазбанк" у відкритті касаційного провадження у вказаній справі з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2014 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2014 року ПАТ АБ "Укргазбанк" просить скасувати ці судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року (справа № 6-44цс15), 15 квітня 2015 року (справа № 6-46цс15), 27 травня 2015 року (справа № 6-58цс15 (v6058700-15) ) та 10 червня 2015 року (справа № 6-333цс15 (v6333700-15) ) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ АБ "Укргазбанк" надало копії постанов Верховного Суду України від 25 березня, 15 квітня, 27 травня та 10 червня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ АБ "Укргазбанк" доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу (1618-15) .

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 червня 2008 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на строк до 12 червня 2028 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 46 тис. 120 доларів США на споживчі потреби, а відповідач зобов'язався вчасно сплачувати грошові кошти (щомісячні платежі) для погашення заборгованості за кредитом, зокрема за кредитом, процентами, комісією, а також інші витрати згідно з умовами договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 13 червня 2008 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 23 квітня 2013 року утворилася заборгованість у загальній сумі 66 тис. 787 доларів США 48 центів та 163 тис. 573 грн 10 коп., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 9 тис. 125 доларів США 56 центів, строкової заборгованості за кредитом - 34 тис. 984 долари США 66 центів, простроченої заборгованості за процентами - 22 тис. 288 доларів США центів, поточної заборгованості за процентами - 389 доларів США 26 центів, нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту - 49 тис. 501 грн 53 коп., нарахованої пені за несвоєчасну сплату процентів - 114 тис. 35 грн 57 коп.

У рахунок погашення цієї заборгованості позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_2 з переданої в іпотеку квартири.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" 21 листопада 2008 року банк направив вимогу боржнику про усунення порушення основного зобов'язання. Водночас у зв'язку з підвищенням процентної ставки без укладення додаткової угоди з майновим поручителем (іпотекодавцем) у порушення пункту 3.3.8 договору іпотеки, яким передбачено, що в разі внесення до кредитного договору змін та доповнень, зокрема, стосовно розміру процентної ставки за користування кредитом, іпотекодавець зобов'язаний укласти з іпотекодержателем нотаріально посвідчену угоду про внесення таких змін до договору іпотеки, майновому поручителю (іпотекодавцю) таку вимогу було направлено лише 25 березня 2009 року з указівкою на необхідність погашення заборгованості за кредитним договором тільки позичальником у строк до 26 березня 2009 року та застереженням, що в разі непогашення цієї заборгованості в зазначений строк банк звернеться до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Доказів про отримання майновим поручителем такої вимоги немає. Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, суд указав, що такі вимоги суперечать пункту 1.1 розділу 1 договору іпотеки, за яким іпотекодержатель набуває право на стягнення предмета іпотеки тільки в разі одностороннього розірвання кредитного договору іпотекодержателем згідно з розділом ІV "Порядок внесення змін (доповнень) та розірвання договору в односторонньому порядку"; у такому разі іпотекодержатель з дати розірвання кредитного договору звертає стягнення на предмет іпотеки. Установивши, що кредитний договір не розірвано і питання про його розірвання банк не порушував, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з боржника на користь банку заборгованості за кредитом, вважав, що підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки є положення пункту 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки іпотекодавець надав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру загальною площею 39 кв. м, що не перевищує 140 кв. м; ця квартира використовується як місце постійного проживання майнового поручителя й доказів про те, що в майнового поручителя у власності знаходиться інше нерухоме майно, немає.

З таким висновком апеляційного суду погодився й суд касаційної інстанції.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 25 березня, 15 квітня, 27 травня та 10 червня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника). Оскільки вказаний Закон (1304-18) не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону (1304-18) на період його чинності.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України від 25 березня, 15 квітня, 27 травня та 10 червня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених вище норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 105-4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону (1304-18) .

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону (1304-18) інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон (1304-18) не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для часткового скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131 - 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України (1618-15) , визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку".

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати в частині вирішення позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України (1618-15) , Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2014 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу направити на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону (1304-18) .

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону (1304-18) інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон (1304-18) не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону (1304-18) на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню.