Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

в складі:

головуючого          Сімоненко В.М.,

суддів:              Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

                     Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

                     Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" до ОСОБА_1, відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, звільнення майна з-під арешту, виселення за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року,

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" (далі - ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Електрон Банк" (далі - ВАТ "Електрон Банк") та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2. отримала кредит у розмірі 900 тис. доларів США зі строком повернення до 18 лютого 2028 року. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав в іпотеку належні йому на праві власності жилий будинок та земельну ділянку, розташовані на АДРЕСА_1. Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 30 січня 2013 року склала 1 млн 293 тис. 197 доларів США 32 центи і в рахунок погашення якої ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" просило звернути стягнення на предмет іпотеки, звільнити іпотечне майно з-під арешту, накладеного постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 13 вересня 2012 року, та виселити усіх мешканців з указаного жилого будинку зі зняттям з реєстрації.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року касаційну скаргу ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" відхилено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 грудня 2014 року залишено без змін.

У поданій заяві ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку викладеному у постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII (1304-18) ), частин першої, четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

На підтвердження своїх доводів ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року (справа № 6-15227св13), 4 березня 2015 року (справа № 6-46772св14), 1 квітня 2015 року (справа № 6-5280св15) та постанову Верховного Суду України від 28 травня 2015 року (справа № 6-57цс15).

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 лютого 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір та додатковий договір від 3 квітня 2008 року, за умовами яких остання отримала кредит у розмірі 900 тис. доларів США строком до 18 лютого 2028 року.

Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідач передав в іпотеку банку належні йому на праві власності жилий будинок та земельну ділянку, що розташовані на АДРЕСА_1.

19 вересня 2013 року між публічним акціонерним товариством "Фольксбанк", яке є правонаступником ВАТ "Електрон Банк", та ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги за договором іпотеки, укладеним 19 лютого 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_1.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом 30 січня 2013 року склала 1 млн 293 тис. 197 доларів США 32 центи і в рахунок погашення якої позивач просить звернути стягнення на іпотечне майно.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що майнова порука, а саме договір іпотеки, є припиненим у силу вимог частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк для пред'явлення вимог до іпотекодавця, а також з огляду на збільшення розміру кредиту без згоди іпотекодавця. Крім того, вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчий кредит в іноземній валюті, не може бути задоволена, оскільки на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, поширюється дія Закону № 1304-VII (1304-18) .

Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, указавши на правильне застосування судами норм матеріального права.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року (справа № 6-15227св13), від 4 березня 2015 року (справа № 6-46772св14), на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС", касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справи на новий розгляд, виходив з того, що суди дійшли помилкового висновку про припинення договору іпотеки з мотивів, передбачених статтею 559 ЦК України, оскільки перелік підстав для припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року (справа № 6-5280св15), наданий ТОВ "ФК "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо відмови в задоволенні позову про припинення іпотечного договору, оскільки відносини, які виникли між сторонами, регулюються спеціальним Законом України "Про іпотеку" (898-15) та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов'язань, на них не розповсюджуються норми, що регулюють поруку, а саме статті 553 - 559 ЦК України (435-15) , тому посилання суду першої інстанції на припинення іпотечного договору на підставі статті 559 цього Кодексу є безпідставним. Припинення іпотечного договору з підстави збільшення обсягу відповідальності за основним зобов'язанням Законом України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено.

У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (справа № 6-57цс15), наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що установлений Законом № 1304-VII (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати майно (відчужувати без згоди власника).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частин першої, четвертої статті 559 ЦК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 1 статті 1 Закону 1304-VII, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомими майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" визначено перелік підстав для припинення іпотеки. Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Отже, правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Саме такі висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року (справа № 6-15227св13), 4 березня 2015 року (справа № 6-46772св14), 1 квітня 2015 року (справа №6-5280св15).

Разом з тим іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні вимоги містить договір іпотеки укладений між сторонами.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII (1304-18) , згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про заставу", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) .

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом № 1304-VII (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати майно (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII (1304-18) протягом дії цього Закону (1304-18) інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вжити заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону (1304-18) на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII (1304-18) не підлягає виконанню.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 28 травня 2015 року (справа № 6-57цс15), надану на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Проте, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються спеціальним Законом України "Про іпотеку" (898-15) та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов'язань, на них не поширюються норми, що регулюють поруку, а саме статті 553 - 559 ЦК України (435-15) , а Закон № 1304-VII (1304-18) не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Отже, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що судами касаційної інстанції було неоднаково застосовано положення статті 559 ЦК України та Закон № 1304-VII (1304-18) , що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (1618-15) , визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні спорів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку".

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 360-2 ЦПК (1618-15) України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу (1618-15) , а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БАЗЕЛЬ-ФІНАНС" задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 грудня 2014 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 жовтня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України "Про іпотеку" (898-15) , статтею 17 якого визначено підстави припинення іпотеки. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково у межах вартості предмета застави/іпотеки.

Установлений Законом № 1304-VII (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).