Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                    Охрімчук Л.І.,

суддів:                        Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

                               Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

                               Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року,

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними.

ОСОБА_1 зазначала, що 26 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір комісії, за яким комісіонер ОСОБА_3 зобов'язався за дорученням, за рахунок та в інтересах комітента ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені продати квартиру АДРЕСА_1.

16 липня 2010 року на підставі вказаного договору комісії ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_4 зазначену квартиру.

Посилаючись на те, що 4 лютого 2014 року вона дізналася про несплату податків відповідачами при отриманні доходів від продажу належної їй квартири та про вибуття квартири з її власності унаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_3 з ОСОБА_2, ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, ОСОБА_1 просила на підставі статей 228, 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визнати недійсними вказані договори комісії та купівлі-продажу квартири.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2015 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною другою статті 355 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року ОСОБА_3 просить скасувати вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 201 цього Кодексу (1618-15) при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 надав копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_3 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу (1618-15) .

У справі, яка переглядається, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними.

У січні 2015 року ОСОБА_1 оскаржила вказане судове рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2015 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у зазначеній справі зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною другою статті 355 КК України (2341-14) .

Постановляючи ухвалу про зупинення провадження, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що при розгляді кримінальної справи можуть бути встановлені факти, які мають значення для перевірки обґрунтованості позову та висновків суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про те, що посилання апеляційного суду, який зупинив провадження у цивільній справі за позовом про виселення, зобов'язання вчинити дії та зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним до розгляду місцевим судом кримінальної справи за обвинуваченням осіб за фактом шахрайських дій, на те, що розгляд цивільної справи неможливий до розгляду вказаної кримінальної справи, оскільки йдеться про правомірність набуття відповідачем права власності на спірну квартиру, є помилковим, тому що встановлення правомірності чи неправомірності такого набуття є безпосереднім обов'язком суду, що розглядає цивільну справу. При цьому в кримінальній справі вирішується питання про кримінальну відповідальність відповідачів, а не про наявність підстав, передбачених нормами ЦК України (435-15) , для визнання недійсним правочину чи щодо захисту права власності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК України у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов'язаний зупинити провадження у цій справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

За змістом статті 303-1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2015 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2015 року на підставі пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною другою статті 355 КК України (2341-14) .

Відповідно до статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, апеляційний суд зазначив, що за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засуджені, у тому числі й за шахрайські дії відносно ОСОБА_1, які полягають у заволодінні її квартирою шляхом укладення договору комісії і договору купівлі-продажу, які є предметом спору у цій цивільній справі; вказаний вирок законної сили не набрав, оскаржений в апеляційному порядку.

У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання правомірності укладення договорів комісії та купівлі-продажу нерухомого майна.

Проте апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, не вказав, у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої (кримінальної) справи з огляду на те, що, незалежно від установлення судом у кримінальній справі фактів стосовно шахрайських дій відповідачів відносно позивачки, у цивільній справі, предметом позову у якій є визнання недійсними правочинів, суд повинен вирішити питання про відповідність або невідповідність змісту цих правочинів ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам; про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними спірних правочинів, передбачених статтями 228, 232 ЦК України, на які посилалась відповідачка, мотивуючи позовні вимоги, а також про те, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами.

Сутність викладеного дає підстави стверджувати, що апеляційний суд зупинив провадження у справі з порушенням пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України та всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, а касаційний суд не усунув допущені апеляційним судом порушення.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а це відповідно до підпункту "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 цього Кодексу (1618-15) є підставою для скасування судових рішень зазначених судів, ухвалених у цій справі, та направлення справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК України у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов'язаний зупинити провадження у цій справі.

За змістом статті 303-1 ЦПК (1618-15) України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання правомірності укладення договорів комісії та купівлі-продажу нерухомого майна.

Проте апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, не вказав, у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої (кримінальної) справи з огляду на те, що, незалежно від установлення судом у кримінальній справі фактів стосовно шахрайських дій відповідачів відносно позивачки, у цивільній справі, предметом позову у якій є визнання недійсними правочинів, суд повинен вирішити питання про відповідність або невідповідність змісту цих правочинів ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам; про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними спірних правочинів, передбачених статтями 228, 232 ЦК України, на які посилалась відповідачка, мотивуючи позовні вимоги, а також про те, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами.

Отже, апеляційний суд зупинив провадження у справі з порушенням пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України та всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, а касаційний суд не усунув допущені апеляційним судом порушення.