6-1275цс15 Про визнання недійсним та скасування рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа - управління Державного земельного агентства у Коломийському районі, про визнання недійсним та скасування рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - управління Державного земельного агентства у Коломийському районі, про визнання недійсним та скасування рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Позивачка зазначала, що з 1971 року в її користуванні перебуває земельна ділянка площею S_1 по АДРЕСА_1. Маючи намір приватизувати земельну ділянку вона дізналася, що рішенням Коломийської міської ради від 20 жовтня 2011 року частина цієї земельної ділянка передана у спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі якого останнім видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_2 по АДРЕСА_2. Також позивачка зазначала, що зазначена земельна ділянка не перебувала в землях запасу і, передаючи її у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідач порушив її права як землекористувача, у зв'язку з чим просила визнати недійсним рішення Коломийської міської ради від 20 жовтня 2011 року та державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_2 по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2014 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2014 року в задоволенні позову Левицької С.К. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним рішення Коломийської міської ради від 20 жовтня 2011 року за НОМЕР_1 "Про надання земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд"; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, площею S_2 по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 28 березня 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року касаційні скарги Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 ОСОБА_3ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволені, рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу касаційного суду і залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини п'ятої статті 20, частини першої статті 90 ЗК УРСР 1970 року (2874а-07) , пункту 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію ЗК УРСР" від 18 грудня 1990 року (562-12) , пунктів 6, 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що відповідно до договору дарування від 30 липня 1971 року, посвідченого державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори за реєстровим НОМЕР_3, позивач прийняла в дар від ОСОБА_6 жилий будинок разом з господарськими будівлями по АДРЕСА_1.

З матеріалів "Справи на домоволодіння НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_6)" вбачається, що на підставі рішення виконкому Коломийської міської ради від 11 січня 1984 року користувачем садибної ділянки площею S_3 є ОСОБА_1 При цьому, згідно технічної документації загальна площа земельної ділянки по фактичному користуванню становить S_4, з яких: під будівлями S_5, під двором S_6., під фруктовим садом S_7, під городом S_8.

З архівного витягу з протоколу НОМЕР_5 засідання виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 15 червня 1994 року НОМЕР_6 "Про передачу присадибних ділянок у приватну власність" вбачається, що ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність присадибну ділянку по АДРЕСА_1, загальна площа якої становить S_9, в тому числі тимчасове користування - S_10., приватизовано S_11.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю від 6 липня 1994 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею S_11 для обслуговування будівель та господарських споруд по АДРЕСА_1.

16 березня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТзОВ "Західзем" із заявою про виготовлення технічної документації по приватизації земельної ділянки площею S_1 для ведення садівництва по АДРЕСА_1.

Згідно акту встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 16 березня 2011 року вбачається, що проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки, які проходять по існуючій огорожі. За наслідками розгляду матеріалів технічної документації земельної ділянки площею S 1 кв.м. по АДРЕСА 1 для ведення садівництва Коломийський міський відділ архітектури і містобудування згідно висновку від 28 березня 2011 року погодив місце розташування земельної ділянки.

Проте, відділом Держкомзему в м. Коломия кадастрового плану земельної ділянки не було погоджено.

Також встановлено, що згідно рішення НОМЕР_7 від 17 квітня 1991 року виділено міському відділу внутрішніх справ земельну ділянку площею S_2 по АДРЕСА_2 для будівництва 4-ох квартирного житлового будинку за рахунок земель міськземфонду.

На вказаній земельній ділянці збудовано 4-ох квартирний житловий будинок, власниками квартир є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Рішенням Коломийської міської ради від 20 жовтня 2011 року НОМЕР_1 "Про надання земельної ділянки по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею S_2 по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

На підставі зазначеного рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_2 по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, співвласниками якої є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, зокрема, експлікації земельних угідь вбачається, що частина земельної ділянки (по задній стіні будинку), яка приватизована відповідачами, фактично перебуває у користуванні позивача, на ній ростуть багаторічні фруктові дерева і вказана земельна ділянка огороджена позивачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване рішення міської ради прийняте відповідно до вимог чинного законодавства і в межах повноважень Коломийської міської ради, не порушує законні права та інтереси позивача, оскільки нею не надано жодного правовстановлюючого документу на земельну ділянку та не доведено, що вона є законним її користувачем в розумінні Земельних кодексів України (2768-14) , що діяли на території України в різний період.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що на момент прийняття рішення Коломийською міською радою про передачу у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 земельної ділянки площею S_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, спірна частина земельної ділянки знаходилася у користуванні ОСОБА_1 і використовувалася нею для садівництва. Вилучення (викуп) земельної ділянки у ОСОБА_1 при передачі її у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проводилось, а тому з урахуванням відсутності згоди у позивача про вилучення спірної земельної ділянки позов підлягає задоволенню.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційної інстанції, та залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, погодився з висновком місцевого суду про те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачка надала будь-які правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, а отже не була її користувачем в розумінні ЗК України (2768-14) , що діяли в Україні з дня набуття нею права власності на подарований будинок.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до статей 90, 91 ЗК УРСР від 8 липня 1970 року (2874а-07) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, виходив із того, що відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР 1970 року (2874а-07) , який діяв на момент набуття ОСОБА_6 права власності на жилий будинок, при переході права власності на будівлю переходить право користування земельною ділянкою або її частиною, Пункт % постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР" від 18 грудня 1990 року (562-12) передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу (2874а-07) , зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування, а тому обґрунтованим є висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, оскільки надання у користуванні земельної ділянки, що перебуває у користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації суперечило вимогам статі 19 ЗК УРСР 1990 року (2874а-07) та частині п'ятій статті 116 ЗК України 2001 року.

У наданій для порівняння ухвалі Верховного Суду України від 5 вересня 2011 року, суд, як касаційна інстанція, виходив із того, що статтею 90 ЗК УРСР 1970 року (2874а-07) було передбачено, що при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною, згідно пункту 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року громадяни, які одержали у користування земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

У наданій для порівняння ухвалі Верховного Суду України від 30 червня 2011 року, суд, як касаційна інстанція, виходив із того, що на підставі записів у по господарській книзі № 8 станом на 1986 рік користувачами земельної ділянки площею S 12 га були ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а станом на 1 січня 1996 року користувачами цієї земельної ділянки були ОСОБА_9 і ОСОБА_4, за таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність права ОСОБА_4 на землекористування спірною земельною ділянкою не можна визнати обґрунтованим.

Наведені приклади свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини п'ятої статті 20, частини першої статті 90 ЗК УРСР 1970 року (2874а-07) , пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію ЗК УРСР" (562-12) від 18 грудня 1990 року, пунктів 6, 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосування касаційними судами зазначених норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого:

Відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР 1970 року (2874а-07) , який діяв на момент набуття ОСОБА_6 права власності на жилий будинок, при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР" (562-12) від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до відведення в дію цього Кодексу (2874а-07) , зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно із пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

З архівного витягу з протоколу НОМЕР_5 засідання виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 15 червня 1994 року НОМЕР_6 "Про передачу присадибних ділянок у приватну власність" вбачається, що ОСОБА_1. передано безоплатно у приватну власність присадибну ділянку по вул. АДРЕСА_1 загальна площа якої становить S_9, в тому числі у тимчасове користування - S_10, приватизовано S_11.

Відповідно до частини першої статті 29 Земельного кодексу України 1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 Земельного кодексу України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.

Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою статті 31 Земельного кодексу УРСР 1990 року та статті 143, частини десятої статті 149 Земельного кодексу України 2001 року.

Як встановлено судами, вилучення (викуп) земельної ділянки у ОСОБА_1 при передачі її у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проводилось, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року скасувати, а рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2014 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Правова позиція

у справі за № 1275цс15