Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого             Сеніна Ю.Л.,

суддів:                 Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

                        Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                        Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

                        Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") в особі філії "Центральне регіональне управління" звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у розмірі 155 тис. 590 дол. США для придбання нерухомості зі сплатою 13,3 % річних зі строком повернення коштів до 16 вересня 2022 року. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 8 вересня 2013 року склала 7 млн 228 тис. 217 грн 75 коп. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року позов задоволено, постановлено: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" у сумі 7 млн 228 тис. 217 грн 75 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - АДРЕСА_1 шляхом продажу квартири на прилюдних торгах.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Постановлено: зменшити розмір заборгованості за кредитним договором по сплаті пені до 1 млн 500 тис. грн; у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" у сумі 3 млн 762 тис. 829 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу квартири на прилюдних торгах; рішення суду на період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає зверненню до виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилені, рішення апеляційного суду від 3 грудня 2014 року залишено без змін.

У поданих 23 квітня 2015 року до Верховного Суду України заявах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), пункту 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наводять ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, 30 липня, 1 жовтня, 4 листопада та 24 грудня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заяви задоволенню не підлягають з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 17 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 155 тис. 590 дол. США для придбання нерухомості зі сплатою 13,3 % річних і строком повернення коштів до 16 вересня 2022 року.

Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, на підставі якого останній передав ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Крім того для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17 вересня 2007 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Згодом рішенням Апеляційного суду м. Києва від 4 березня 2010 року договір поруки, укладений 17 вересня 2007 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_2, визнано припиненим.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 8 вересня 2013 року склала 7 млн 228 тис. 217 грн 75 коп.

9 жовтня 2013 року банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про повернення наданих у кредит коштів у повному обсязі упродовж 30 днів з моменту отримання зазначеної вимоги; у разі невиконання цієї вимоги банк залишив за собою право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач належно не виконує покладені на нього зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому позивач як іпотекодержатель має право на задоволення забезпеченою іпотекою вимоги обраним ним способом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що розмір нарахованої пені за невиконання вимог кредитного договору значно перевищує розмір заборгованості за кредитом та процентами, а тому його необхідно зменшити. Крім того, набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , тому рішення суду не підлягає зверненню до виконання на період дії цього Закону. Апеляційний суд також зазначив, що подане до апеляційного суду клопотання відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає розгляду на стадії апеляційного провадження, оскільки відповідно до змісту статті 267 ЦК України таке клопотання може розглядатись лише судом першої інстанції до ухвалення ним рішення.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада та 24 грудня 2014 року суд касаційної інстанції керувався тим, що оскільки пунктом 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , який набрав чинності 7 червня 2014 року, заборонено примусово звертати стягнення на нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами в іноземній валюті, то позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягають.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV "Про іпотеку" (далі - Закон України "Про іпотеку" (898-15) ) передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню.

Отже, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки з установленням порядку виконання такого рішення - з моменту припинення дії мораторію не свідчать про неправильне застосування норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Вирішуючи питання щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 267 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність - скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (статті 257, 258 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У справі, яка переглядається, судом вирішувався спір про стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суди встановили, що ОСОБА_1 передав ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, кредитні зобов'язання ним не виконані, іпотека не припинена, тому банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Доводи заявника щодо незастосування судом позовної давності не можна прийняти, оскільки позовна давність за вимогами банку в цій справі не сплинула.

У наданих для порівняння заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, 30 липня та 1 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Зміст наведених вище судових рішень суду касаційної інстанції та їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням нормами матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є законним, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то відповідно до статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяв необхідно відмовити.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню.