Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого             Яреми А.Г.

суддів:                 Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

                        Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,

                        Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

                        Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Здійснено поділ спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на: нежилі підвальні приміщення НОМЕР_1 загальною площею S­_1 кв.м та нежилі приміщення першого поверху НОМЕР_1 загальною площею S_2 кв.м, що знаходяться АДРЕСА_1; квартиру НОМЕР_2, загальною площею S_3 кв.м, що знаходиться за тією ж адресою. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру НОМЕР_3 загальною площею S_4 кв.м, та квартиру НОМЕР_4 загальною площею S_5 кв.м, що знаходиться АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежилі підвальні приміщення НОМЕР_1 загальною площею S­_1 кв.м та нежилі приміщення першого поверху НОМЕР_1 загальною площею S­_2 кв.м, що знаходяться АДРЕСА_1, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позову в цій частині позовних вимог. Скасовано запис у Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на зазначене майно та поновлено право власності на нього за ОСОБА_2. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції частини першої статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ).

Для прикладу наявності неоднакового застосування норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року та 17 квітня 2012 року, в яких зазначені норми застосовано по іншому, ніж в рішенні, щодо якого подана заява про перегляд.

За змістом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VІІІ (192-19) ) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із цим заява ОСОБА_1 підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених Законом № 192-VIII (192-19) .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, рішення в якій переглядається, судами встановлено, що з 26 жовтня 1985 року до 18 серпня 1994 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі.

27 грудня 2005 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 нежилі приміщення першого поверху НОМЕР_1 за АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим у реєстрі за НОМЕР_5.

27 грудня 2005 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 нежилі підвальні приміщення НОМЕР_1, за тією ж адресою, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим у реєстрі за НОМЕР_6.

1 червня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повторно зареєстрували шлюб, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2009 року розірвано.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на нежилі підвальні приміщення НОМЕР_1 загальною площею S­_1 кв.м та нежилі приміщення першого поверху НОМЕР_1 загальною площею S­_2 кв.м, що знаходяться АДРЕСА_1, суд першої інстанції дійшов висновку, що дане майно набуто у період перебування у шлюбі, а тому у сторін виникло право спільної власності на спірне майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежилі підвальні приміщення НОМЕР_1 загальною площею S­_1 кв.м та нежилі приміщення першого поверху НОМЕР_1 загальною площею S­_2 кв.м, що знаходяться АДРЕСА_1, і, ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що спірне майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_2 у 2005 році до повторної реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, а тому відповідно до статті 57 СК України зазначені приміщення є особистою власністю ОСОБА_2 та розподілу за статтями 69 та 70 СК України не підлягають.

У судових рішеннях, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 70 СК України, при поділі майна подружжя суд керувався принципом рівності часток у такому майні.

Зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року, наданій заявниками як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції, вирішуючи спір, дійшов висновку про те, що спірний житловий будинок відповідно до статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та право власності на яку у розумінні статті 70 СК України є у кожного з подружжя.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, виходив з того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу за правилами глави 8 СК України (2947-14) . Предметом спору був будинок, поділ якого здійснювався з визначенням часток у спільному майні кожного з подружжя.

Отже, у наведених рішеннях суди по іншому здійснили поділ спільного майна подружжя, застосувавши статтю 70 СК України до встановлених судами фактичних обставин справи.

За таких обставин наведені заявниками судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Закону №192-VIII (192-19) ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.