Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного 

Суду України в складі:

головуючого             Григор'євої Л.І.,

суддів:                 Барбари В.П., Берднік І.С.,

                        Гуменюка В.І., Ємця А.А.,

                        Жайворонок Т.Є., Колесника П.І.,

                        Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                        Потильчака О.І., Романюка Я.М.,

                        Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

                        Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Сівер-Буд", товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт", про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та процентів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року,

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 червня 2002 року між Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та товариством з обмеженою відповідальністю "Сівер-Буд" (далі - ТОВ "Сівер-Буд") було укладено інвестиційний договір, яким з урахуванням доповнень, внесених додатковими угодами № 1 та № 2 від 18 липня 2005 року, передбачалося, що загальна площа об'єкта інвестування мала становити 7924,66 кв. м, а також до нього повинно було включено 30 машиномісць паркінгу. За умовами договору інвестор зобов'язався здійснити інвестиції на суму 15 млн 621 тис. 480 грн для фінансування будівництва 3700,2 кв. м та 13 машиномісць у паркінгу.

На виконання умов договору ТОВ "Сівер-Буд" сплатило інвестиції на загальну суму 28 млн 447 тис. 350 грн 89 коп., що перевищує їх розмір за договором на 12 млн 825 тис. 870 грн 89 коп.

ОСОБА_1 вказувала, що 24 березня 2014 року між нею та ТОВ "Сівер-Буд" було укладено договір про відступлення права вимоги за зазначеним інвестиційним договором зі змінами та доповненнями, за умовами якого до неї перейшло право вимоги, зокрема про повернення надмірно та/або безпідставно сплачених коштів.

Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_1 просила суд на підставі статей 536, 1077, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) стягнути з відповідача на її користь 12 млн 825 тис. 870 грн 89 коп. безпідставно отриманих ним коштів та 5 млн 305 тис. 354 грн 88 коп. процентів за користування чужими грішми.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (далі - КП "Житлоінвестбуд-УКБ" ) на користь ОСОБА_1 12 млн 825 тис. 870 грн 89 коп. безпідставно отриманих коштів та 5 млн 305 тис. 354 грн 88 коп. процентів. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року рішення апеляційного суду залишено в силі.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року, 23 лютого 2015 року, 6 березня та 21 листопада 2012 року, 28 серпня 2013 року, 12 та 19 лютого 2014 року та постанови Верховного Суду України від 25 березня 2015 року, 14 жовтня 2014 року, в яких, на думку заявниці, по-іншому, ніж в оскаржуваному рішенні, застосована норма права - стаття 1212 ЦК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 червня 2002 року Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації як замовник будівництва та ТОВ "Сівер-Буд" як інвестор уклали інвестиційний договір №1/н, відповідно до якого сторони обумовили будівництво двох жилих будинків у м. Києві на вул. Вєтрова, 23 та 23 А орієнтовною площею 6500 кв. м і паркінг на 40 машиномісць, у будівництво яких інвестор зобов'язний був внести 14 млн 104 тис. 500 грн грошових коштів.

Додатковими угодами №1 та №2 від 18 липня 2005 року внесено зміни до інвестиційних договорів, якими функції замовника будівництва передано КП "Житлоінвестбуд-УКБ", змінено загальну площу об'єкта інвестування до 7 924, 66 кв. м та кількість машиномісць паркінгу до 30. Крім того, зазначеними додатковими угодами внесено зміни, якими до складу інвесторів включено товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт" (далі - ТОВ "БКФ "Граніт"), визначено розміри внесків інвесторів та передбачено порядок фінансування об'єкта відповідно до їхніх часток та схем розподілу площі. ТОВ "Сівер-Буд" здійснило інвестування у фінансування будівництва 3700,2 кв. м та 13 машиномісць паркінгу в сумі 15 млн 621 тис. 480 грн.

24 березня 2014 року ТОВ "Сівер-Буд" та ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ "Сівер-Буд" передало ОСОБА_1 право вимоги до забудовника та ТОВ "БКФ "Граніт" за частиною зобов'язань за інвестиційним договором (з урахуванням додаткових угод), зокрема щодо сплати усіх штрафних санкцій та відшкодування усіх збитків (в тому числі упущеної вигоди), обов'язок стосовно яких у останніх виник та/або повинен виникнути у зв'язку з неналежним виконанням умов договору щодо повернення надмірно та/або безпідставно сплачених забудовнику коштів за договором (п. 1.2).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 серпня 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 12 травня 2015 року задоволено позов КП "Житлоінвестбуд-УКБ" та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 24 березня 2014 року, укладений між ТОВ "Сівер-Буд" і ОСОБА_1.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 на підставі статей 512, 514, 536, 1077, 1212 ЦК України суд першої інстанції виходив з обґрунтованості її вимог з огляду на доведеність факту надмірної сплати ТОВ "Сівер-Буд" грошових коштів позивачу за інвестиційним договором, право вимоги про повернення яких вона отримала за договором від 24 березня 2014 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, указав на помилкове застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін, які мають договірний характер та виникли з інвестиційного договору, положень статті 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Крім того, апеляційний суд виходив з відсутності у ОСОБА_1 права вимоги до позивача у зв'язку з визнанням судовим рішенням недійсності договору про відступлення права вимоги від 24 березня 2014 року.

Водночас у наданих ОСОБА_1 для порівняння постановах від 6 березня та 21 листопада 2012 року, 28 серпня 2013 року, 12 та 19 лютого 2014 року та 23 лютого 2015 року Вищий господарський суд України виходив з обґрунтованості застосування норм статті 1212 ЦК України при стягненні грошових коштів, помилково перерахованих однією зі сторін договору іншій стороні поза межами умов договору або понад суми, передбаченої договором. При цьому судом установлено наявність у позивачів права вимоги.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 1212 ЦК України міститься й у постановах Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року та 25 березня 2015 року.

Отже, у зазначених справах та у справі, яка переглядається, наявні різні фактичні обставини, а тому ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 1212 ЦК України та про невідповідність оскаржуваного судового рішення висновку Верховного Суду України щодо застосування зазначеної норми.

З огляду на викладене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 3 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною другою статті 360-5 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.