Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

в складі:

головуючого                   Гуменюка В.І.,

суддів:                       Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

                              Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,

                              Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

                              Яреми А.Г.,

за участі прокурора           Сахно Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства "Житомирське лісове господарство" до ОСОБА_1, третя особа - Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, зобов'язання привести земельну ділянку у придатний для використання стан за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року

У листопаді 2013 року державне підприємство "Житомирське лісове господарство" (далі - ДП "Житомирське лісове господарство") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок проведення управлінням контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області (далі - управління контролю за використанням та охороною земель Держсільгоспінспекції в Житомирській області) перевірки дотримання ОСОБА_1 вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки за межами населеного пункту - с. Оліївки Житомирського району Житомирської області встановлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 6 жовтня 2003 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею S_1 га з цільовим призначенням для обслуговування будівель і споруд кафе "Дубки" за межами населеного пункту - с. Оліївки Житомирського району Житомирської області. Перевіркою встановлено також, що він використовує і прилеглу земельну ділянку площею S_2 га для обслуговування будівель і споруд, хоча вона відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею S_2 га ОСОБА_1 використовується без правовстановлюючих документів та рішення органу місцевого самоврядування про передачу цієї земельної ділянки у власність або користування.

За результатами проведеної перевірки ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, а також видано припис щодо необхідності усунення виявлених порушень земельного законодавства шляхом реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку та припинення використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не усунув виявлених порушень і надалі самовільно використовує земельну ділянку, яка перебуває у власності державного підприємства і відноситься до земель лісогосподарського призначення, а також на те, що ОСОБА_1 визнав факт порушення земельного законодавства, ДП "Житомирське лісове господарство" просило зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку й привести її у придатний для використання стан.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 2 червня 2014 року, відмовлено в задоволенні позову ДП "Житомирське лісове господарство".

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилено, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 2 червня 2014 року залишено без змін.

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернувся заступник Генерального прокурора України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 116, 125, 126, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) та статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

У заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Сахно Н.В. дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами під час розгляду справи встановлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 6 жовтня 2003 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею S_1 га з цільовим призначенням для обслуговування будівель і споруд кафе "Дубки", що розташована на території Оліїївської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Управлінням контролю за використанням та охороною земель Держлісгоспінспекції в Житомирській області в серпні 2012 року проведено перевірку дотримання ОСОБА_1 вимог земельного законодавства при використанні належної йому на праві власності земельної ділянки.

У наслідок цієї перевірки встановлено, що ОСОБА_1 без будь-яких правовстановлюючих документів використовує земельну ділянку площею S_2 га, яка є прилеглою до земельної ділянки, що належить йому на праві власності. При цьому ця земельна ділянка також використовується для обслуговування будівель і споруд кафе "Дубки".

За результатами перевірки Держлісгоспінспекцією в Житомирській області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14 серпня 2012 року та видано припис від 14 серпня 2012 року, згідно з яким ОСОБА_1 зобов'язано усунути порушення вимог земельного законодавства, а саме -- зареєструвати державний акт на право власності на земельну ділянку та припинити використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

14 серпня 2012 року Держлісгоспінспекцією в Житомирській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, на підставі якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 531 КпАП України, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Крім того згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 14 серпня 2012 року, складеним Держлісгоспінспекцією в Житомирській області, внаслідок самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки площею S_2 га заподіяно майнову шкоду, яка становить 3 814, 92 грн.

На підставі платіжного доручення від 15 серпня 2012 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 сплатив адміністративний штраф, накладений на нього згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення від 14 серпня 2012 року, а також на підставі платіжного доручення від 10 вересня 2012 року № НОМЕР_2 - майнову шкоду.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову ДП "Житомирське лісове господарство", суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками, що позивачем не надано доказів на підтвердження меж та місця розташування земельної ділянки площею S_2 га, не спростовано заперечень ОСОБА_1, про те, що ним зайнято земельну ділянку площею не більше S_3 га, ця земельна ділянка ним не огороджувалася, не позначалися її межі, а також не змінювалося її цільове призначення. Крім того, ДП "Житомирське лісове господарство" не зазначило межі спірної земельної ділянки, координати поворотних точок, не вказало про наявність на ній будь-яких споруд із зазначенням їх площі та місця розташування, а також не надало доказів непридатності земельної ділянки для використання за цільовим призначенням та не вказало спосіб, у який її слід привести у придатний для використання стан.

Заступник Генерального прокурора України зазначає, що суди касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року, 14 березня, 11 квітня 2012 року, 25 березня 2013 року, 2 квітня, 21 травня, 7 липня, 16 липня, 13 серпня, 17 вересня, 17 грудня 2014 року та 11 лютого 2015 року.

У вказаних судових рішеннях, постановлених у справах, які виникли з подібних правовідносин, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків, зокрема:

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня, 17 вересня, 17 грудня 2014 року та 11 лютого 2015 року міститься висновок про те, що використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування є порушенням статей 125, 126 ЗК України, а зведення споруд на цих земельних ділянках у силу статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом. Зважаючи на наведені обставини та невиконання приписів про приведення земельної ділянки у первинний стан, наявні підстави для знесення цих споруд із приведенням земельної ділянки у попередній стан на підставі рішення суду, як зазначено у статті 212 ЗК України;

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року, 14 березня, 11 квітня 2012 року, 25 березня 2013 року, 2 квітня та 21 травня 2014 року зазначено, що використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування є самовільним, а проведення на цій земельній ділянці будівництва є самочинним, тому в силу статей 211, 212 ЗК України земельна ділянка підлягає звільненню;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року зазначено, що відповідачем зайнято земельну ділянку державної власності, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, і без належного дозволу розпочато будівництво, при цьому вирубано дерева. Акти перевірок і постанова про накладення адміністративного стягнення відповідачем не оскаржувалися, накладений штраф сплачено в повному обсязі, а тому ним визнано свою вину. Оскільки зайняття відповідачем земельної ділянки є самовільним, проведення на ній будівництва є самочинним, тому на підставі статей 168 ЗК України та статті 22 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) земельна ділянка підлягає приведенню у первинний стан.

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року зазначено, що згідно зі статтею 125 ЗК України право власності або користування земельною ділянкою виникає з моменту реєстрації цих прав. У разі відсутності доказів реєстрації речових прав на земельну ділянку вважається, що вона є самовільно зайнятою. Складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та припис не оскаржувалися. Таким чином наявні підстави для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, як зазначено у частині першій статті 212 ЗК України.

У справах, наданих заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив з доведеності обставин, на які посилалися позивачі звертаючись до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, у зв'язку із чим судом встановлено підстави для застосування статей 116, 125, 126, 212 ЗК України та статті 376 ЦК України.

Натомість у справі, яка є предметом перегляду, суди виходили із недоведеності обставин, на які посилалося ДП "Житомирське лісове господарство" як на підставу своїх позовних вимог, зокрема ним не надано доказів, які б підтверджували порушення відповідачем їх права на користування земельною ділянкою, що підлягає захисту.

Таким чином в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року, 14 березня, 11 квітня 2012 року, 25 березня 2013 року, 2 квітня, 21 травня, 7 липня, 16 липня, 13 серпня, 17 вересня, 17 грудня 2014 року та 11 лютого 2015 року встановлені інші фактичні обставини справи, ніж у справі, яка переглядається, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права.

За таких обставин підстави для задоволення заяви заступника Генерального прокурора України та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.