6-333цс15 Про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 січня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 66 тис. швейцарських франків, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити проценти та комісію в порядку та на умовах, визначених цим договором, зі строком повернення до 10 січня 2028 року. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором того самого дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та належав їй на праві власності. Посилаючись на зазначені обставини та неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 21 лютого 2014 року складала 36 тис. 711 швейцарських франків 58 сантимів, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 364 тис. 419 грн 16 коп., позивач просив стягнути з ОСОБА_2 зазначену суму заборгованості та звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2014 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 29 вересня 2014 року, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 36 тис. 711 швейцарських франків 58 сантимів заборгованості за кредитним договором, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 21 лютого 2014 року становить 364 тис. 419 грн 16 коп.; у рахунок стягнення зазначеної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 27 листопада 2014 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2014 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року відмовлено ПАТ "УкрСиббанк" у відкритті касаційного провадження з підстав, визначених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України).

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернулося ПАТ "УкрСиббанк" із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон "Про мораторій" (1304-18) ), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У заяві ПАТ "УкрСиббанк" просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року й рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 листопада 2014 року та залишити в силі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ "УкрСиббанк" - ОСОБА_1, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 10 січня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати останньому кредит у сумі 66 тис. швейцарських франків, а ОСОБА_2 - належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти й комісію у порядку і на умовах, передбачених цим договором. Сторонами узгоджено строк повернення кредиту до 10 січня 2028 року (а. с. 8-15).

Зазначений кредит надано ОСОБА_2 на придбання будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 174, 9 кв. метрів, жилою площею 59, 6 кв. метрів, що розміщені на земельній ділянці загальною площею S_1 та розташовані АДРЕСА_2.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором від 10 січня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку зазначений будинок, який є його власністю на підставі договору купівлі-продажу від 10 січня 2007 року (а. с. 122-124).

Аналогічний договір іпотеки того самого дня було укладено між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 178, 2 кв. метрів, жилою площею 138, 5 кв. метрів, що розміщені на земельній ділянці загальною площею S_2 та розташовані АДРЕСА_1 та належать їй на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 19 грудня 2006 року на підставі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 8 грудня 2006 року (а. с. 16-21).

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, сторони оцінили предмет іпотеки в 190 тис. 670 грн (на день укладення договору).

23 січня 2014 року банк направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимоги щодо погашення простроченої заборгованості із застереженням звернення до суду в разі невиконання вимог протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлень (а. с. 35-38).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "УкрСиббанк", суд першої інстанції керувався тим, що неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором є підставою для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості, у тому числі й за рахунок предмета іпотеки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення в частині задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що відповідно до вимог Закону "Про мораторій" (1304-18) , який набрав чинності 7 червня 2014 року, на час розгляду справи по суті не може бути звернуто стягнення на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції.

ПАТ "УкрСиббанк" зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня, 19 лютого та 6 березня 2015 року, у справах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, у яких суд касаційної інстанції висловив правову позицію, що відмова в задоволенні позовних вимог на підставі Закону "Про мораторій" (1304-18) порушуватиме право позивача на отримання коштів від повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень Закону "Про мораторій" (1304-18) , що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон "Про іпотеку" (898-15) ) передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до умов іпотечного договору, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки в таких випадках: в разі порушення іпотекодацем будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; тощо (пункт 4.1 іпотечного договору).

Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене іпотекодерджателем на підставі рішення суду, виконавчого напису або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 4.2 іпотечного договору).

Саме зазначеними нормами закону та положеннями договору іпотеки керувався суд першої інстанції, задовольняючи вимоги, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки.

7 червня 2014 року набув чинності Закон "Про мораторій" (1304-18) , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Статтею 3 Закону "Про мораторій" (1304-18) передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом "Про мораторій" (1304-18) , не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону "Про мораторій" (1304-18) залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 Закону "Про мораторій" (1304-18) .

Саме до цього зводяться правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалах від 21 січня, 19 лютого та 6 березня 2015 року, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону "Про мораторій" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону "Про мораторій" (1304-18) не підлягає виконанню.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що відповідачі належними та допустимими доказами довели той факт, що спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, використовується як місце постійного проживання, його площа не перевищує 250 кв. метрів і в майнового поручителя відсутнє у власності інше нерухоме житлове майно, однак помилково скасував рішення суду першої інстанції з посиланням на вимоги Закону "Про мораторій" (1304-18) .

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, не врахував, що Закон "Про мораторій" (1304-18) та його норми не передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів і допустив неправильне застосування положень зазначеного Закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 листопада 2014 року підлягають скасуванню на підставі підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України із залишенням у силі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2014 року, що було помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року й рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 листопада 2014 року скасувати та залишити в силі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-333цс15

7 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон "Про мораторій" (1304-18) ).