Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                 Григор'євої Л.І.,

суддів:                     Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

                            Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,

                            Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,

                            Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок недійсним, визнання права власності на частину будинку з виділенням окремих його приміщень, визнання права користування земельною ділянкою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року,

У червні 2001 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати свідоцтво про право власності на житловий будинок недійсним, визнати за нею право власності на частину будинку з виділенням окремих його приміщень та визнати право користування земельною ділянкою.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 1 листопада 1999 року на ім'я ОСОБА_2; визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спірного будинку з виділенням окремих його приміщень, а саме житлових кімнат 1-7, 1-8; коридору 1-4; кухні 1-9 першого поверху; житлової кімнати 1-13 площею 17,1 м2; кухні 1-12 другого поверху; визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину зазначеного будинку, що складається з житлових кімнат 1-5, 1-15; частини приміщення житлової кімнати 1-13 площею 7,8 м2; коридору 1-11; сходової клітини 1-10 другого поверху; виділено ОСОБА_2 приміщення підвалу, яке знаходиться під приміщенням коридору 1-1; східці, зблоковану будівлю гаража та сараю (літ. «В»), дворову вбиральню (літ. «Г»), хвіртку № 1; ворота № 2; частину огорожі № 3; виділено ОСОБА_1 приміщення підвалу, яке знаходиться під приміщенням коридору 1-4 та частину огорожі № 3; колодязь залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2; виділено ОСОБА_1 частину земельної ділянки № 2 згідно з експертизою, а ОСОБА_2 - частину земельної ділянки № 1 згідно з експертизою; зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 провести оздоблювальні роботи відповідно до виділених їм частин у будинку.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 7 травня 2012 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2008 року скасовано, закрито провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Львівської області від 7 травня 2012 року та відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

6 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У заяві ОСОБА_1 порушує питання про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права, а саме частини 2 статті 174 ЦПК України, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2012 року та від 26 лютого 2014 року, в яких, на її думку, по-іншому застосована зазначена норма права.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно зі статтею 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Частиною 3 статті 206 ЦПК України передбачено, що в разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Згідно із частиною 2 статті 174 ЦПК України до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поділ між нею та ОСОБА_2 спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу, а саме житлового будинку з виділенням їй конкретних приміщень, та про визнання за нею права користуватися земельною ділянкою.

За заявою позивачки про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 7 травня 2012 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2008 року скасовано, провадження у зазначеній справі закрито.

Закриваючи відповідно до пункту 3 частини першої статті 205 ЦПК провадження у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що ОСОБА_1 у судовому засіданні свою заяву підтримала, просила скасувати рішення суду першої інстанції і закрити провадження у справі у зв'язку з її відмовою від даного позову. Про наслідки закриття провадження у справі їй було роз'яснено відповідно до вимог статей 174, 206 ЦПК України.

У той самий час у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року суд скасовуючи ухвалу апеляційної інстанції про залишення без змін ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, виходив з відсутності у матеріалах справи доказів належного повідомлення позивача про день, час та місце розгляду справи, розглянутої без позивачки.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2012 року касаційний суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду про прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі зі скасуванням рішення суду першої інстанції, виходив з безпідставності поновлення строку на апеляційне оскарження після спливу строку з дня ухвалення рішення суду та вважав відмову від позову намаганням позивачки уникнути цивільної відповідальності за порушення умов кредитного договору.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення в яких посилається заявник на обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення, наявні різні фактичні обставини, що не вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 2 статті 174 ЦПК України.

За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявницею судові рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.