6-49цс15 Про відшкодування збитків матеріальної та моральної шкоди - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства "Завод "Маяк", треті особи: відкрите акціонерне товариство "Укрмаш-Конверсія", Молодіжно-житловий комплекс - 1 "Позняки", про відшкодування збитків за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2006 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 2 квітня 2007 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що рішенням Мінського районного суду м. Києва від 19 листопада 1998 року зобов'язано відкрите акціонерне товариство "Завод "Маяк" (далі - ВАТ "Завод "Маяк") перерахувати протягом одного місяця відкритому акціонерному товариству "Укрмаш-Конверсія" (далі - ВАТ "Укрмаш-Конверсія") 152 880 грн на оплату двох трикімнатних квартир житловою площею не менше ніж 40 кв. м кожна для надання його й ОСОБА_2 сім'ям у будинку молодіжного житлового комплексу - 1 "Позняки" (далі - МЖК - 1 "Позняки") по АДРЕСА_1 та після перерахування ВАТ "Завод "Маяк" указаних коштів зобов'язано ВАТ "Укрмаш-Конверсія" і МЖК - 1 "Позняки" виділити й передати квартири ВАТ "Завод "Маяк", а останнє зобов'язано передати квартири йому та ОСОБА_2.

Оскільки ВАТ "Завод "Маяк" зазначене судове рішення не виконало, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути з ВАТ "Завод "Маяк" на відшкодування збитків по 559 217 грн. кожному.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2007 року, позов залишено без задоволення.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 2 квітня 2007 року відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2006 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 2 квітня 2007 року порушується питання про скасування зазначених судових рішень і прийняття нового судового рішення з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме: пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) , та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (994_535) .

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" (974_998) .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Мінського районного суду м. Києва від 19 листопада 1998 року зобов'язано ВАТ "Завод "Маяк" перерахувати протягом одного місяця ВАТ "Укрмаш-Конверсія" 152 880 грн на оплату двох трикімнатних квартир житловою площею не менше ніж 40 кв. м кожна для надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сім'ям у будинку МЖК - 1 "Позняки" по АДРЕСА_1 та після перерахування ВАТ "Завод "Маяк" указаних коштів зобов'язано ВАТ "Укрмаш-Конверсія" та МЖК - 1 "Позняки" виділити і передати квартири ВАТ "Завод "Маяк", а останнє зобов'язано передати квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

На виконання рішення Мінського районного суду м. Києва ВАТ "Завод "Маяк" перераховувало кошти ВАТ "Укрмаш-Конверсія", однак останнє кошти повертало, посилаючись на те, що товариство припинило виконання функції замовника будівництва житла та в нього відсутнє житло.

Залишаючи без задоволення позов у справі, яка переглядається, суди виходили з того, що до правовідносин, які склалися між позивачами та відповідачем, не можна застосовувати норми зобов'язального права, оскільки ці правовідносини регулюються нормами, що регулюють виконання рішення суду. Також у діях відповідача не вбачається навмисного ухилення від виконання рішення Мінського районного суду м. Києва, навпаки зазначене рішення не було виконане з причин, які від ВАТ "Завод "Маяк" не залежали.

За змістом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (192-19) "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) ) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом (192-19) , розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (192-19) .

Відповідно до частини першої статті 360-4 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) ) суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу (1618-15) . Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) )).

Згідно із частиною третьою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) ), якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу (1618-15) , суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції (995_004) , статті 1 Першого протоколу до Конвенції (994_535) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції (995_004) , було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У Законі України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) "Про виконавче провадження" (далі - Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) ) поняття "виконавче провадження" розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1). Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі "Горнсбі проти Греції" (980_079) (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції (995_004) виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) ), Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) виконання рішення Європейського суду з прав людини включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно з рішенням П'ятої секції Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" (974_998) від 17 липня 2014 року та Додатком до нього ОСОБА_1 4 січня 2008 року подав до Європейського суду з прав людини заяву про, зокрема, невиконання рішення Мінського районного суду м. Києва від 19 листопада 1998 року у справі за його та ОСОБА_2 позовом до ВАТ "Завод "Маяк", ВАТ "Укрмаш-Конверсія", МЖК - 1 "Позняки" про зобов'язання виконати умови договору (справа № 2-4880/1998).

Цим рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" (974_998) від 17 липня 2014 року:

оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції (995_004) та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (994_535) щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту стосовно цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними;

постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (995_004) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (994_535) , а також статті 13 Конвенції (995_004) ;

постановлено, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2 000 (дві тисячі) євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року є остаточним.

Разом із тим ОСОБА_1 у своїй заяві, посилаючись на зазначене рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, яким визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (995_004) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (994_535) , а також статті 13 Конвенції (995_004) у зв'язку з невиконанням рішення національного суду в одній справі за його та ОСОБА_2 позовом до ВАТ "Завод "Маяк", ВАТ "Укрмаш-Конверсія", МЖК - 1 "Позняки" про зобов'язання виконати умови договору (справа № 2-4880/1998), просить переглянути судові рішення в іншій справі, а саме у справі, яка переглядається, за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ "Завод "Маяк", треті особи: ВАТ "Укрмаш-Конверсія", МЖК - 1 "Позняки", про відшкодування збитків (справа № 2-2692/2005).

Отже, ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, а також те, що ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву про невиконання рішення Мінського районного суду м. Києва від 19 листопада 1998 року (справа № 2-4880/1998), а звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2006 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2007 року й ухвали Верховного Суду України від 2 квітня 2007 року в іншій справі (справа № 2-137/06), у цьому разі обставини стосовно недотримання Конвенції (995_004) у справі, яка переглядається, не були предметом розгляду Європейського суду з прав людини та не вплинули на зміст його рішення про визнання порушення строків виконання рішення Мінського районного суду м. Києва від 19 листопада 1998 року (справа № 2-4880/1998)

Відповідно в межах виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" (974_998) обов'язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру виникає лише щодо виконання рішення Мінського районного суду м. Києва від 19 листопада 1998 року.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що згідно з частиною першою статті 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) ) є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України (в редакціях, що діяли до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) ), Верховний Суд України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.