Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого                        Яреми А.Г.

Суддів:                            Григор'євої Л.І., Лященко Н.П.,

                                   Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,

                                   Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року,

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах недієздатного ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 8 січня 2013 року ОСОБА_2 визнано недієздатним, а його призначено опікуном останнього. У подальшому йому стало відомо, що 13 грудня 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1. Позивач просив визнати вказаний договір недійсним, зобов'язати ОСОБА_3 повернути квартиру ОСОБА_2, скасувати державну реєстрацію права за відповідачем на вказану квартиру, посилаючись на те, що зазначений договір був укладений після проведення судово-психіатричної експертизи від 3 грудня 2012 року у справі про визнання недієздатним ОСОБА_2, висновком якої було встановлено, що останній страждає на стійкий психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу, який позбавляє його можливості усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 грудня 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, визнано недійсним. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 вказану квартиру, а ОСОБА_1 отримане по договору ОСОБА_2.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2014 року скасовано, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2013 року залишено в силі.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 1 статті 225 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення ОСОБА_3 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ (192-19) справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом (192-19) .

На підставі ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_3 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 3 грудня 2012 року було проведено судово-психіатричну експертизу у справі про визнання недієздатним ОСОБА_2, висновком якої було встановлено, що останній страждає на стійкий психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу, який позбавляє його можливості усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

13 грудня 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 8 січня 2013 року ОСОБА_2 визнано недієздатним, а ОСОБА_1 призначено його опікуном.

Задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції виходячи з того, що відповідно до акта амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 3 грудня 2012 року НОМЕР_1, що була призначена і проведена у справі про визнання ОСОБА_2 недієздатним, останній страждає на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу, що позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а тому оспорюваний договір, що укладений після проведення судово-психіатричної експертизи, повинен бути визнаний недійсним відповідно до статті 225 ЦК України. З висновком апеляційного суду про те, що на момент вчинення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 не був визнаний недієздатним, а тому міг розуміти значення своїх дії та керувати ними, погодитись не можна.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, виходив з неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій та з того, що при проведенні експертизи покази свідків та медична документація у повному обсязі не були враховані.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року та від 21 січня 2015 суд касаційної інстанції виходив з недоведеності факту не усвідомлення позивачем значення своїх дій при укладенні оспорюваного договору та з того, що в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Разом із тим, у справі яка переглядається, судами було встановлено, що судово-психіатрична експертиза щодо психічного стану ОСОБА_2 була проведена 3 грудня 2012 року, тобто до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, що дало суду підстави дійти висновку про те, що в момент його укладення останній не усвідомлював значення своїх дій.

Отже, надані заявником ухвали суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини 1 статті 225 ЦК України, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини.

За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, а тому відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ (192-19) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.