Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого                        Яреми А.Г.

Суддів:                            Григор'євої Л.І., Лященко Н.П.,

                                   Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,

                                   Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та за позовом третьої особи ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2014 року,

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення. Позовні вимоги обґрунтувались тим, що 27 червня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 61 600 доларів США зі сплатою 11,04 % річних з кінцевим терміном повернення 26 червня 2017 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого остання передала ПАТ "КБ "ПриватБанк" в іпотеку нерухоме майно - АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, ПАТ "КБ "ПриватБанк" просив визнати дійсним договір іпотеки, укладений ним з ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року в розмірі 83 374,57 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 666 371 грн. 23 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачку та інших осіб, які проживають та зареєстровані в зазначеній квартирі.

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ "КБ "ПриватБанк", у якому просив визнати недійсними кредитний договір, укладений 27 червня 2007 року ним з ПАТ "КБ "ПриватБанк", а також і договір іпотеки, укладений 27 червня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 Свої вимоги обґрунтовував тим, що при укладенні спірних договорів банком були порушені норми чинного законодавства, а саме: кредит надано на споживчі потреби в іноземній валюті, банк не надав позичальнику інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 4 липня 2014 року, позов ПАТ "КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Для погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ "КБ "ПриватБанк" за кредитним договором звернуто стягнення на обтяжену іпотекою належну ОСОБА_1 квартиру. У позові ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 4 липня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2014 року, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 1 статті 608 Цивільного Кодексу України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників ОСОБА_1 - адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які взяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, на підтримання заяви, а також представника ПАТ "КБ "ПриватБанк" ОСОБА_5 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ (192-19) справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом (192-19) .

На підставі ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 27 червня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 61 600 доларів США зі сплатою 11,04 % річних з кінцевим терміном повернення 26 червня 2017 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого остання передала ПАТ "КБ "ПриватБанк" в іпотеку нерухоме майно - АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, ПАТ "КБ "ПриватБанк" просив визнати дійсним договір іпотеки, укладений ним з ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року в розмірі 83 374,57 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 666 371 грн. 23 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідача та інших осіб, які проживають та зареєстровані в зазначеній квартирі.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "КБ "ПриватБанк" суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому в рахунок погашення заборгованості звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ "КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

19 листопада 2013 року третя особа по справі та одночасно позивач за позовом до ПАТ "КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, ОСОБА_2, помер, про що було видане свідоцтво про смерть серія I-ФП НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ "КБ "ПриватБанк" посилання на те, що іпотека припинилась у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а саме смертю боржника ОСОБА_2, оскільки відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення на час його ухвалення. На час ухвалення оскаржуваного рішення основне зобов'язання припинено не було.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, від 16 липня 2014 року та від 29 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходив із того, що основне зобов'язання було припинено у зв'язку зі смертю боржника до розгляду справи судом першої інстанції.

Разом із тим, у справі яка переглядається, судами було встановлено, що на час ухвалення рішення першої інстанції основне зобов'язання припинено не було.

Отже, надані заявником ухвали суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини 1 статті 608 ЦК України, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини.

За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, а тому відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ (192-19) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.