Судова  палата  у  цивільних справах Верховного Суду України в 

складі:

головуючого                   Григор'євої Л.І.,

суддів:                       Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

                              Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,

                              Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,

                              Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року,

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом та просила на підставі статей 69- 71 СК України, статті 372 ЦК України поділити між нею та відповідачем майно, набуте за час шлюбу, а саме квартиру АДРЕСА_1; нежилі приміщення НОМЕР_1 (групи приміщень НОМЕР_2) АДРЕСА_2; автомобіль марки "Мерседес", державний номер НОМЕР_3; автомобіль марки "Форд", державний номер НОМЕР_4, виділивши кожному з них по Ѕ частині вказаного майна.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року залишено без змін.

30 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення в порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

У заяві ОСОБА_1 порушує питання про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права, а саме пункту 2 частини 1 статті 205 ЦПК України, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року, від 21 травня 2014 року (справа № 6-252св14), від 21 травня 2014 року (справа № 6-2302св14), від 5 лютого 2014 року та ухвалу Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року, в яких, на її думку, по-іншому застосована зазначена норма права.

Так, в ухвалі Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року, касаційний суд виходив з того, що закриття провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, вирішило спір, тотожний до спору, що розглядається, тобто коли одночасно тотожні всі елементи: сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елемента не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з новим позовом і не дає суду підстави закривати провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поділ між нею та ОСОБА_2 спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу (однієї квартири, двох нежилих приміщень та двох автомобілів), шляхом виділення їй у власність Ѕ частини зазначеного майна (статті 69- 71 СК України та статті 364, 370 ЦК України).

За клопотанням відповідача ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року провадження у зазначеній справі закрито.

Закриваючи відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної і касаційної інстанцій, виходив з того, що між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав Солом'янський районний суд м. Києва 12 березня 2014 року ухвалив рішення, яке набрало законної сили.

Проте такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні судами пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).

У той самий час прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору.

Так, як встановлено судом, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року, яке набрало законної сили, вирішувалось питання про поділ майна подружжя (двох квартир, двох автомобілів, двох нежилих приміщень та гаражного боксу). Підставою для відмови судом у позові була відсутність згоди сторін в оцінці вартості однієї з квартир і нежилих приміщень та неможливість проведення експертної оцінки цього майна через відсутність про це клопотання сторін.

Отже, спір сторін про поділ майна подружжя по суті не вирішено.

21 травня 2014 року ОСОБА_1 повторно звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просила виділити частки подружжя в їхньому спільному сумісному майні, частково змінивши склад цього майна та надавши експертні висновки щодо вартості спірних об'єктів нерухомості.

За змістом пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Звертаючись до суду у листопаді 2013 року, позивачка заявляла позов, предметом якого була матеріально-правова вимога про реальний поділ спільного сумісного майна подружжя, до складу якого входили дві квартири, два нежилі приміщення, два автомобілі та гараж (виключно з підстав, передбачених статтями 69- 71 СК України).

На відміну від попередньої справи, у справі, судове рішення у якій переглядається, предметом позову є інша матеріально-правова вимога - поділ майна подружжя шляхом виділу часток зі спільного сумісного майна подружжя (статті 364, 370 ЦК України), склад якого є відмінним.

Оскільки спір щодо спільного сумісного майна подружжя є матеріально-правовою вимогою про конкретне майно, яке має свої ознаки, розмір, вартість, стан, то в разі зміни певних ознак цього майна (наприклад реконструкція, перебудова) або його складу після розгляду справи судом повторне звернення до суду з приводу вирішення спору щодо такого майна не буде суперечити вимогам закону.

Саме з такого розуміння застосування норми пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України виходив суд касаційної інстанції в ухвалі від 18 лютого 2009 року в справі № 6-22220св08, рішення у якій надано для порівняння.

Таким чином, закриваючи провадження у справі, суд не врахував підстави відмови у позові за попереднім рішенням та зміни, які відбулися після ухвалення рішення у предметі позову, підставах позову, у складі й вартості спірного майна, спір щодо якого не вирішений.

З огляду на це закриття судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України суперечить змісту цієї норми та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого у сторін спору.

Відповідно до частини другої статті 360-4 ЦПК України за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України у разі порушення судом норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню в справі, суд задовольняє заяву та має право скасувати судове рішення та передати справу на новий розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Оскільки порушення норми пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України допущені судами всіх попередніх інстанцій, ці судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України, провадження у цивільний справі може бути закрито з підстав наявності рішення в іншій справі, що набрало законної сили, у разі, коли в обох справах є тотожними одночасно сторони, підстави і предмет позову.

Закриваючи у справі, яка переглядається провадження суд не звернув увагу на відмінність складу і вартості майна подружжя, про виділ з якого заявлено позов та на зміну підстав і предмету позову, що призвело до неправильного застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.