Судова  палата  у  цивільних справах Верховного Суду України у 

складі:

Головуючого                   Яреми А.Г.

Суддів:                       Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

                              Сімоненко В.М., Гуменюка В.І.,

                              Романюка Я.М., Лященко Н.П.,

                              Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТОС" про скасування рішень виконавчого комітету, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов'язання вчинити дії, за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року,

У червні 2013 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом до Козинської селищної ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТОС" (далі -ТОВ "Лотос") про скасування рішень виконавчого комітету, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов'язання вчинити дії. Прокурор зазначав, що під час проведення прокуратурою перевірки щодо законності відведення у власність громадян земельних ділянок на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 серпня 2001 року НОМЕР 1 передано у власність громадянам, в тому числі й відповідачам, земельні ділянки загальною площею А га для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків і ведення особистого підсобного господарства в житловому мікрорайоні "Краєвид" смт. Козин. Прокурор вважав, що виконавчий комітет Козинської селищної ради не мав повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками, оскільки вони знаходяться в прибережній захисній смузі Канівського водосховища, тому державні акти на право власності на дані земельні ділянки були видані відповідачам незаконно та вони підлягають визнанню недійсними. Також позивач зазначав, що оскільки спірні земельні ділянки вибули з державної власності незаконно, то їх подальший продаж є неправомірним, тому договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок є нікчемними, а самі земельні ділянки підлягають витребуванню з незаконного володіння відповідачів.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29 серпня 2001 року НОМЕР 1 "Про надання та передачу в приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого селянського господарства" в частині передачі в приватну власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, земельних ділянок загальною площею A га для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків і ведення особистого підсобного господарства в житловому мікрорайоні "Краєвид" смт. Козин. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 26 грудня 2002 року НОМЕР 2, яким ОСОБА_13 змінено цільове призначення земельної ділянки площею S га на будівництво та обслуговування житлового будинку в ЖМ "Краєвид". Визнано недійсними державні акти на право приватної власності на земельні ділянки видані 18 вересня 2001 року громадянам: ОСОБА_3, НОМЕР 3; ОСОБА_4, НОМЕР 4; ОСОБА_5, НОМЕР 5; ОСОБА_6, НОМЕР 6; ОСОБА_7, НОМЕР 7; ОСОБА_8, НОМЕР 8; ОСОБА_1, НОМЕР 9; ОСОБА_2, НОМЕР 10, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею по S га кожна. Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: НОМЕР 11 площею R га, НОМЕР 12 площею F га, НОМЕР 13 площею P га, НОМЕР 14, видані ТОВ "Лотос", та скасовано їх державну реєстрацію. Визнано недійсними державні акти НОМЕР 15 та НОМЕР 16 на право власності на земельні ділянки площею по B га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, видані ОСОБА_11, та скасовано їх державну реєстрацію. Визнано недійсним державний акт НОМЕР 17 на право власності на земельну ділянку площею V га, виданий ТОВ "ЛОТОС", та скасовано його державну реєстрацію. Витребувано на користь держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_10, ТОВ "ЛОТОС", ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_11 спірні земельні ділянки. Визнано за державою в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області право власності на спірні земельні ділянки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Обухівського району Київської області відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 7, 8, 87- 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 59- 61, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 20, 50- 54 Закону України "Про землеустрій", що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Сахно Н.В. на підтримання заяви та представників ТОВ "ЛОТОС" ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ. Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ (192-19) справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом (192-19) .

На підставі статті 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви заступника Генерального прокурора України до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29 серпня 2001 року НОМЕР 1 було передано у власність відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, земельні ділянки загальною площею A га, для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства в житловому мікрорайоні "Краєвид" в смт. Козин, Обухівського району, Київської області та видано державні акти на право приватної власності на землю НОМЕР 9, НОМЕР 10, НОМЕР 3, НОМЕР 4, НОМЕР 5, НОМЕР 6, НОМЕР 5, НОМЕР 8, для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, площею S га кожна.

12 березня 2002 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_16 частину своєї земельної ділянки площею W га, розташовану на території Козинської селищної ради в смт. Козин Обухівського району в житловому мікрорайоні "Краєвид", що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки за НОМЕР 18.

29 березня 2002 року ОСОБА_16 отримав державний акт на право власності на землю НОМЕР 19, а 29 грудня 2003 року він відчужив дану земельну ділянку ТОВ "ЛОТОС", згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 20.

18 грудня 2002 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_13 свою земельну ділянку площею S га, а рішенням ВК Козинської селищної ради від 26 грудня 2002 року НОМЕР 2 було змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки з "для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства" на "для будівництва та обслуговування житлового будинку" та 14 січня 2003 року видано новий державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 21.

6 грудня 2003 року ОСОБА_13, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 22, відчужив свою земельну ділянку ОСОБА_17, якому 23 грудня 2003 року було видано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 23 для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею X га та для ведення особистого селянського господарства, площею Y га.

29 грудня 2003 року ОСОБА_17 відчужив дану земельну ділянку ТОВ "ЛОТОС" згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 24.

15 лютого 2002 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 згідно договорів купівлі-продажу земельних ділянок, відчужили ОСОБА_18 земельні ділянки площею S га кожна, на які ОСОБА_18 отримав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 25.

24 грудня 2003 року ОСОБА_18 відчужив частину земельної ділянки, площею U га ОСОБА_19 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 26, яким 26 грудня 2003 року було отримано державний акт на право власності на землю НОМЕР 27 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку площею X га та для ведення особистого селянського господарства, площею N га.

29 грудня 2003 року ОСОБА_19 відчужив земельну ділянку ТОВ "ЛОТОС", згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки за НОМЕР 28.

12 березня 2002 року ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку площею W га ОСОБА_20 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 29, а в подальшому 11 березня 2003 року, згідно договору дарування земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 30, ОСОБА_20 відчужив вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_19. 28 листопада 2001 року ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_21 частину належної їй на праві власності земельну ділянку площею W га, яка отримала 29 березня 2002 року державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 31, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 32, а в подальшому 24 червня 2003 року, згідно договору дарування земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 33, ОСОБА_21 відчужила вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_19. 23 грудня 2003 року на підставі вищевказаних договорів дарування земельних ділянок від 11 березня 2003 року НОМЕР 30 та від 24 червня 2003 року НОМЕР 33 ОСОБА_19 отримав державний акт на право власності на землю НОМЕР 34 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею X га та для ведення особистого селянського господарства площею L га в смт. Козин, житловому масиві "Краєвид".

Після чого, 29 грудня 2003 року ОСОБА_19 відчужив вищевказану земельну ділянку загальною площею D га на користь ТОВ "ЛОТОС", згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 35, а останнім 5 квітня 2007 року на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 грудня 2003 року НОМЕР 20, НОМЕР 24, НОМЕР 28, НОМЕР 35, отримано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР 11 з цільовим призначенням для житлового будівництва, загальною площею R га в смт. Козин, з кадастровим номером НОМЕР 36, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за НОМЕР 37.

8 грудня 2011 року, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР 38, ТОВ "ЛОТОС" відчужило на користь ОСОБА_10 вищевказану земельну ділянку, а у вищевказаному держаному акті проставлено відмітки про перехід права власності до неї.

18 грудня 2002 року ОСОБА_8 відчужив ОСОБА_13 земельну ділянку площею S га, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 39, який 14 січня 2003 року отримав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 21, та 27 січня 2003 року, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 40 відчужив вищевказану земельну ділянку на користь ТОВ "ЛОТОС".

15 лютого 2002 року ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 41 відчужила, а ОСОБА_22 придбала земельну ділянку площею S га, на яку ОСОБА_22 отримала 25 лютого 2002 року державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 42, та 22 листопада 2002 року, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 43, ОСОБА_22 відчужила вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_23.

ОСОБА_2 10 вересня 2002 року відчужив, а ОСОБА_24 придбала земельну ділянку площею S га, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 44, на яку остання 14 жовтня 2002 року отримала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 45, та 29 листопада 2002 року, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 46, ОСОБА_24 відчужила вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_23.

На підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 29 листопада 2002 року НОМЕР 46 та від 22 листопада 2002 року НОМЕР 43 ОСОБА_23 14 січня 2003 року отримав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР 47 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею Z га.

В подальшому, 27 січня 2003 року ОСОБА_23 за договором купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за НОМЕР 48 відчужив вищевказану земельну ділянку площею Z на користь ТОВ "ЛОТОС".

Таким чином, 5 квітня 2007 року TOB "ЛОТОС" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР 49 для житлового будівництва площею J га, з кадастровим номером НОМЕР 50 в смт. Козин, на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 27 січня 2003 року НОМЕР 40 та від 27 січня 2003 року НОМЕР 48.

В подальшому TOB "ЛОТОС" розпорядилося своєю площею J га наступним чином:

на земельну ділянку площею T га отримало новий державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР 12, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

частину земельної ділянки площею V га, з кадастровим номером НОМЕР 51 продано ОСОБА_9 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 2 квітня 2012 року;

частину земельної ділянки площею O га, з кадастровим номером НОМЕР 52 продано ОСОБА_12 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 лютого 2012 року;

на земельну ділянку площею K га TOB "ЛОТОС" отримало новий державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР 12, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером НОМЕР 53;

частину земельної ділянки, з кадастровим номером НОМЕР 54 площею O га продано ОСОБА_11, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2007 року за реєстровим НОМЕР 55.

частину земельної ділянки, з кадастровим номером НОМЕР 56 площею O га продано ОСОБА_11, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2007 року за реєстровим НОМЕР 57.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 5 липня 2012 року НОМЕР 58, станом на 5 липня 2012 року в прибережних захисних смугах Канівського водосховища знаходиться 8 земельних ділянок загальною площею G га. Перевіркою також було встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР 36 площею R га, яка належить ОСОБА_10 накладається на водне плесо затоки Канівського водосховища площею Q га. Крім цього встановлено, що спірні земельні ділянки знаходяться в прибережній смузі Канівського водосховища.

Згідно інформації Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 16 квітня 2012 року НОМЕР 59 за даними викопіювання з топографічних карт на місцевості станом на 1980, 1991, 1996 роки та аерофотозйомки 2006 року, встановлено, що земельні ділянки, передані відповідачам, розташовані на землях водного фонду Канівського водосховища.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що у виконавчого комітету Козинської сільради були відсутні повноваження на розпорядження спірними земельними ділянками, а самі земельні ділянки, на які видані оскаржувані державні акти, відносяться до земель водного фонду і знаходяться в прибережній смузі Канівського водосховища. Також суд першої інстанції вважав договори купівлі-продажу земельних ділянок нікчемними через невідповідність їх вимогам закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що ЗК України (2768-14) , який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету, надавалося право радам народних депутатів делегувати свої повноваження в галузі земельних відносин відповідним виконавчим комітетам. Крім того, апеляційний суд виходив із того, що стаття 87 ВК України в редакції, яка діяла до 8 липня 2010 року визначала, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Однак прибережні захисні смуги біля спірних земельних ділянок не встановлювались, а позивачем не надано доказів розроблення проекту водоохоронної зони та встановлення меж прибережної захисної смуги Канівського водосховища в межах Козинської сільської ради.

Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року, від 12 вересня 2014 року, від 17 вересня 2014 року, від 16 жовтня 2014 року, від 26 листопада 2014 року, від 4 грудня 2014 року, від 17 грудня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлення у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтями 88, 89 ВК України.

Отже існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 87, 88, 89 ВК України, статей 60, 61, 84 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як випливає зі змісту статті 59 ЗК України, чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча й у частині 1 статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до пункту "2" частини третьої статті 83 ЗК України та частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України. Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частина 3 статті 60 ЗК України).

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (z1470-04) , у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року N 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) , з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Законом України "Про землеустрій".

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) . Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам статей 59, 83, 84 ЗК України.

На відміну від судових рішень, наданих для порівняння суди апеляційної і касаційної інстанції у справі, яка переглядається, обґрунтовуючи свої рішення, виходили з відсутності доказів виготовлення технічної документації та затвердженого проекту встановлення меж водоохоронних зон, в тому числі прибережних захисних смуг вздовж Канівського водосховища в межах Козинської сільської ради, що, на думку суду, свідчить про відсутність прибережних захисних смуг.

Однак, суди апеляційної та касаційної інстанції не взяли до уваги матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 5 липня 2012 року НОМЕР 58 в прибережних захисних смугах Канівського водосховища щодо розташованих восьми земельних ділянок загальною площею G га, де частина земельної ділянки площею R га, яка належить ОСОБА_10 (попередні власники: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що відчужили земельні ділянки на користь ТОВ "Лотос"), накладається на водне плесо затоки Канівського водосховища площею Q га;

- інформації Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 16 квітня 2012 року НОМЕР 59 за даними викопіювання з топографічних карт на місцевості станом на 1980, 1991, 1996 роки та аерофотозйомки 2006 року, де встановлено, що земельні ділянки, передані відповідачам, розташовані на землях водного фонду Канівського водосховища.

За таких обставин суди дійшли передчасного висновку щодо правового режиму спірних земельних ділянок, виходячи лише із відсутності проектної документації без врахування їх фактичного розташування.

Таким чином, рішення касаційного суду є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування і передачі справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись пункт 1 частини першої статті 355, пункт 1 частини першої статті 360-3, частини першої та другої статті 360-4 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ (192-19) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) . Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить вимогам ст. ст. 59, 83, 84 ЗК України.