Про звернення стягнення на предмет іпотеки - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Проект Плюс", акціонерний комерційний банк "Трансбанк", товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант-СВ юг", про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк", Банк) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 28 квітня 2006 року між акціонерним комерційним банком "Трансбанк" (далі - АКБ "Трансбанк") і товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант-СВ юг" (далі - ТОВ "Гарант-СВ юг") укладено кредитний договір.

З метою забезпечення виконання ТОВ "Гарант-СВ юг" зобов'язань за вказаним кредитним договором 25 травня 2007 року між АКБ "Трансбанк" і товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Проект Плюс" (далі - ТОВ "Медіа Проект Плюс") було укладено договір іпотеки, а згодом - зміни до нього, відповідно до умов якого останнє передало в іпотеку АКБ "Трансбанк" належну йому трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

8 травня 2009 року між АКБ "Трансбанк" і відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ВАТ "Укрексімбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрексімбанк", було укладено договір, згідно з яким останнє набуло право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, які укладені АКБ "Трансбанк" з указаними в додатку № 1 до цього договору юридичними особами, у тому числі ТОВ "Гарант-СВ юг".

8 липня 2009 року АКБ "Трансбанк" і ПАТ "Укрексімбанк" уклали договір відступлення прав за договором іпотеки, що укладений 25 травня 2007 року між АКБ "Трансбанк" і ТОВ "Медіа Проект Плюс". За цим договором АКБ "Трансбанк" відступає, а ПАТ "Укрексімбанк" приймає всі права вимоги за договором іпотеки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 серпня 2012 року в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Гарант-СВ юг" перед ПАТ "Укрексімбанк" за кредитним договором від 28 квітня 2006 року на користь останнього звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що передана ТОВ "Медіа Проект Плюс" в іпотеку з метою забезпечення виконання ТОВ "Гарант-СВ юг" зобов'язань за вказаним кредитним договором.

Під час виконання рішення Господарського суду м. Києва від 20 серпня 2012 року з'ясувалось, що ТОВ "Медіа Проект Плюс" спірна квартира не належить, а рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2010 року право власності на цю квартиру визнано за ОСОБА_1.

Оскільки за правилами статті 23 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон України "Про іпотеку" (898-15) ) з переходом до ОСОБА_1 права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що є предметом договору іпотеки, до неї перейшли всі права й обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки, який укладений 25 травня 2007 року між АКБ "Трансбанк" і ТОВ "Медіа Проект Плюс", ПАТ "Укрексімбанк" просило в рахунок часткового стягнення заборгованості ТОВ "Гарант-СВ юг" звернути стягнення на зазначену квартиру шляхом проведення прилюдних торгів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 червня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року, позов ПАТ "Укрексімбанк" задоволено: ухвалено звернути стягнення на належну ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Гарант-СВ юг" перед ПАТ "Укрексімбанк" за кредитним договором від 28 квітня 2006 року шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною продажу предмета іпотеки в розмірі 4 млн 335 тис. 130 грн, але не нижче за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій; вирішено питання щодо судових витрат.

У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частини першої та п'ятої статті 261, статей 264, 266, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), частини п'ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку", що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, ОСОБА_1 указувала, що суд не застосував до спірних правовідносин у цій справі частину четверту статті 267 ЦК України та неправильно, на її думку, визначив початок перебігу позовної давності, оскільки не врахував, що строк пред'явлення вимоги позивача про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з дати порушення прав кредитора, - 17 квітня 2009 року, а не з часу, коли позивач довідався про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 9 липня 2012 року у справі про звернення стягнення на заставлене майно (№ 6-14170св12);

від 25 червня 2014 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-20030св14);

від 9 жовтня 2014 року у справі за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом про визнання кредитного договору припиненим (№ 6-25583св14);

від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом про визнання договору іпотеки припиненим (№ 6-21976св14);

від 29 жовтня 2014 року у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 6-28007св14).

Так, постановляючи ухвали у справах № 6-28007св14 і № 6-14170св12 про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки й у справі № 6-25583св14 про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічного позову про визнання кредитного договору припиненим, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 257 ЦК України й виходив із того, що на момент спливу строку дії кредитного договору боржник свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним не виконав, а банк з позовом до іпотекодавця (особи, з якою було укладено договір іпотеки) про звернення стягнення на майно звернувся з порушенням строку позовної давності.

За результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-20030св14 суд касаційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, застосував до спірних правовідносин положення статті 257, частини п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України й виходив із того, що право звернення до суду з позовом до боржника, який одночасно є іпотекодавцем, про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло в позивача з часу, коли сплив строк виконання за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, проте до суду із цим позовом банк звернувся з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки проведено позивачем в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису, тому згідно з вимогами частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником грошового зобов'язання є недійсними.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-21976св14, суд касаційної інстанції залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні основного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення зустрічного позову про визнання договору іпотеки припиненим. При цьому суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статей 251, 252, 264 ЦК України й виходив із того, що позивач, пред'явивши до господарського суду позов до основного боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, не перервав перебіг строку позовної давності щодо вимог до іпотекодавця (особи, з якою укладено іпотечний договір), оскільки останній не несе субсидіарної відповідальності та не був будь-яким чином залучений до справи чи повідомлений про судове слухання в господарському суді.

У справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 261 ЦК України й виходили з того, що відповідач у цій справі не є особою, з якою укладався договір іпотеки, а про те, що право власності на іпотечне майно перейшло до відповідача, позивач дізнався в серпні 2013 року після ознайомлення з текстом рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2010 року у справі за позовом про визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, у зв'язку із чим перебіг позовної давності почався з серпня 2013 року; з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки Банк звернувся в листопаді 2013 року - з дотриманням строку позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 25 травня 2007 року з метою забезпечення виконання укладеного 28 квітня 2006 року між АКБ "Трансбанк" і ТОВ "Гарант-СВ юг" кредитного договору було укладено договір іпотеки між АКБ "Трансбанк" і ТОВ "Медіа Проект Плюс", за умовами якого (з урахуванням змін) останнє передало в іпотеку належну йому трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 3.2.2 зазначеного кредитного договору від 28 квітня 2006 року в редакції, яка викладена в додатковій угоді від 30 серпня 2010 року, кінцевий термін погашення кредиту встановлено 16 квітня 2009 року.

За договором від 8 травня 2009 року, укладеним між АКБ "Трансбанк" і ВАТ "Укрексімбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрексімбанк", останнє набуло право вимоги за кредитними договорами, які укладені АКБ "Трансбанк" з ТОВ "Гарант-СВ юг".

8 липня 2009 року АКБ "Трансбанк" і ПАТ "Укрексімбанк" уклали договір відступлення прав за укладеним 25 травня 2007 року між АКБ "Трансбанк" і ТОВ "Медіа Проект Плюс" договором іпотеки.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією рішення Господарського суду м. Києва від 20 серпня 2012 року ПАТ "Укрексімбанк" у 2010 році звернулось до суду з позовною заявою до ТОВ "Медіа Проект Плюс" про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - зазначену квартиру (а.с. 41 - 49, т. 1). Позов Банку було задоволено в повному обсязі.

Під час виконання в примусовому порядку цього рішення господарського суду з'ясувалося, що ТОВ "Медіа Проект Плюс" спірна квартира не належить (постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві від 27 червня 2013 року). Так, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 2 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоінвест 2009" визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дійсним і визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 (а.с. 96, т. 1). Рішенням Васильківського міськрайоного суду Київської області від 26 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнано договір купівлі-продажу квартири спірної квартири від 16 листопада 2009 року дійсним і визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_1.

Про перехід права власності на спірну квартиру до відповідача в цій справі Банк дізнався в серпні 2013 року після ознайомлення з текстом указаного рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2010 року.

ПАТ "Укрексімбанк" звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 у листопаді 2013 року.

Отже, у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 (відповідач) не є особою, з якою було укладено договір іпотеки, а стала власницею спірної квартири вже після укладення цього договору АКБ "Трансбанк" і ТОВ "Медіа Проект Плюс" за рішенням суду, тому позивач не знав про особу, до якої необхідно пред'являти позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, а у справах, які вказані в заяві ОСОБА_1 як приклади для перегляду судового рішення, відповідачами були особи, з якими було укладено договори іпотеки, і позивач знав та мав можливість захисту свого порушеного права шляхом пред'явлення позову до належної особи.

За таких обставин, які свідчать про те, що судом касаційної інстанції ухвалено хоча й різні за змістом судові рішення, однак за різних фактичних обставин у справі, яка переглядається, та у справах, які вказані в заяві як приклади для перегляду судового рішення, у зв'язку із чим судом застосовано до спірних правовідносин різні норми матеріального права, підстави, на які посилається заявник, не підтвердилися.

Крім того, згідно зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки згідно з рішенням Господарського суду м. Києва від 20 серпня 2012 року Банк у 2010 році звернувся до суду з позовною заявою до особи, з якою було підписано договір іпотеки - ТОВ "Медіа Проект Плюс", про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а про перехід права власності на предмет іпотеки до відповідача в цій справі Банк дізнався лише в серпні 2013 року й звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 у листопаді 2013 року, то суд касаційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 261 ЦК України, яка підлягала застосуванню, і дійшов вірного висновку про дотримання в такому разі позивачем строку позовної давності.