Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                    Яреми А.Г.,

суддів:                        Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

                               Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                               Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ", третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року,

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" (далі - ПАТ "Міжнародний медіа центр - СТБ") про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що з 1 липня 2008 року працював на посаді спеціального кореспондента в групі кореспондентів програми "Вікна - новини" департаменту інформаційно-аналітичного мовлення ПАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ". ІНФОРМАЦІЯ_1 його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ). Звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки реорганізації на підприємстві не відбулося, від переведення на іншу посаду він не відмовлявся, ПАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" у порушення вимог статей 43, 252 КЗпП України не погодило його звільнення з первинним осередком професійної спілки працівників засобів масової інформації "Медіафронт" (далі - профспілка ЗМІ "Медіафронт"), головою й членом якої він є.

Позивач просив суд поновити його на роботі в ПАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" на посаді спеціального кореспондента з 1 грудня 2010 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 грудня 2010 року до дня ухвалення рішення суду та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 480 тис. грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 5 червня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У поданій 2 січня 2015 року до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року, прийняти постанову про залишення в силі рішення Апеляційного суду м. Києва 26 вересня 2012 року, яким його позов задоволено частково, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 43, 252 КЗпП України.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року, від 24 липня 2013 року та від 24 вересня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1. неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції

одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за

змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що згідно з наказом від 1 липня 2008 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду спеціального кореспондента в групу кореспондентів програми "Вікна-новини" департаменту інформаційно-аналітичного мовлення ПАТ " Міжнародний Медіа Центр - СТБ".

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_2 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для звільнення позивача став наказ від 28 вересня 2010 року НОМЕР_3, яким було вирішено скоротити штат працівників з 30 листопада 2010 року, а саме скоротити посади, серед яких була посада позивача.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачем на законних підставах було видано наказ про звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу. Відповідач мав право розірвати трудовий договір із ОСОБА_1 без погодження з профспілковою організацією, оскільки профспілкової організації профспілки працівників ЗМІ "Медіафронт" в ПАТ " Міжнародний Медіа Центр - СТБ" не було створено.

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року, від 24 липня 2013 року та від 24 вересня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що профспілкова організація на підприємстві була створена згідно нормами законодавства, а тому, роботодавець порушив вимоги статей 43, 43-1, 252 КЗпП України, не отримавши попередньої згоди професійної спілки, що діє на підприємстві, членом якої є працівник, на його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.