Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого                    Яреми А.Г.

Суддів:                        Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

                               Сімоненко В.М., Гуменюка В.І.,

                               Романюка Я.М., Лященко Н.П.,

                               Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2014 року,

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позивач зазначав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 27 січня 1984 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2002 року шлюб між ними було розірвано, про що Комунарським відділом реєстрації актів громадянського стану 16 січня 2007 року було видане відповідне свідоцтво. Перебуваючи у шлюбі, 27 листопада 2000 року вони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. На цей час вартість вказаної квартири складає 214 920 грн., але поділити квартиру в натурі вони не можуть, оскільки квартира є однокімнатною і не може бути поділена між двома особами. За таких обставин, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право приватної власності на S_1частину спірної квартири.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на S_1частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у даній справі.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2014 року, направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 22, 24, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України (2006-07) ), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту п. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцеві положення Сімейного кодексу України (2947-14) цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Згідно ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 27 січня 1984 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2002 року шлюб між ними було розірвано, про що Комунарським відділом реєстрації актів громадянського стану 16 січня 2007 року було видане відповідне свідоцтво. У рішенні про розірвання шлюбу між сторонами було зазначено, що фактично шлюбні відносини між подружжям припинені в 1999 році.

27 листопада 2000 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала однокімнатну квартиру, розташовану за АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спірного майна, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, а тому відповідно до ст. ст. 60, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю подружжя, в якій частки сторін є рівними.

Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову задоволенні позову ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що, як було встановлено апеляційним судом, при фактичному припиненні шлюбних відносин з позивачем ОСОБА_2 придбала спірну квартиру виключно за особисті кошти.

Натомість, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2011 року, від 23 жовтня 2013 року, від 5 червня 2013 року, від 5 лютого 2014 року та рішеннях цього ж суду від 1 лютого 2012 року, від 26 грудня 2012 року та від 11 травня 2012 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 22, 24, 28 КпШС України посилається заявник, судами встановлено відсутність доказів, які б свідчили, що спірне майно придбано виключно за особисті кошти одного з подружжя, тому на спірне майно не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.

Отже у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справах, на рішення в яких посилається заявник як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, наявні різні фактичні обставини і ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 22, 24, 28 КпШС України.

За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови з задоволенні заяви.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.