Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                    Яреми А.Г.,

суддів:                        Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

                               Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                               Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про поновлення порушеного права власності та усунення перешкод у його здійсненні за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 січня 2014 року,

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 9 листопада 2010 року йому на праві приватної власності належить гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Без будь-яких правових підстав у цьому будинку мешкають і користуються АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, плату за проживання й за комунальні послуги вони не вносять, від укладення договору оренди відмовляються.

ОСОБА_1 просив визнати за ним виключне право володіння, користування та розпорядження спірними кімнатами, а також поновити порушене право власності шляхом витребування зазначених кімнат у АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння, виселивши з них відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 2 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 січня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 2 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 жовтня 2013 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить переглянути ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 127 - 129 Житлового кодексу Української РСР (5464-10) , статей 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) .

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що в АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 проживають згідно відомостей про реєстрацію: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачі на законних підставах вселились та зареєстровані за місцем проживання в гуртожитку; позивачем не доведено факту їхнього незаконного проживання в ньому, на момент набуття ОСОБА_1 права власності на цей гуртожиток, відповідачі вже в ньому мешкали.

Разом із тим зі змісту наданої для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року вбачається, що касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду про задоволення позову у справі про поновлення порушеного права власності й усунення перешкод у його здійсненні, виходив із того, що підприємство, яке було попереднім власником будинку, згоди на проживання відповідача і реєстрацію в ньому не надавало, відповідач в будинку, який належить позивачу, не зареєстрований.

Порівняння вищенаведеної ухвали із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись статтею 360-5 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 січня 2014 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) .