Про визнання договорів оренди землі недійсними та повернення земельних ділянок - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос», треті особи: Державне агентство земельних ресурсів України в особі відділу у Калинівському районі Вінницької області, реєстраційна служба Калинівського районного управління юстиції, про визнання договорів оренди землі недійсними та повернення земельних ділянок за заявою сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос» (далі - СВК «Колос»), треті особи: Державне агентство земельних ресурсів в особі відділу у Калинівському районі Вінницької області, реєстраційна служба Калинівського районного управління юстиції, про визнання договорів оренди землі недійсними та повернення земельних ділянок. Позивачка зазначала, що їй на праві власності належать земельні ділянки площею S_1 та S_2 га на території Кіровської сільської ради Калинівського району. 4 квітня 2011 року нею було укладено з СВК «Колос» два договори оренди зазначених земельних ділянок строком на п'ять років. Посилаючись на те, що в укладених договорах оренди відсутні істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (161-14) , зокрема щодо об'єкта оренди - відсутні план або схема земельних ділянок, визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), позивачка просила визнати їх недійсними та повернути земельні ділянки.

Рішенням Калинівського районного суду від 11 лютого 2014 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, витребувано їх у СВК «Колос» та повернуто ОСОБА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року касаційну скаргу СВК «Колос» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції СВК «Колос» просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (161-14) , зокрема щодо визнання недійсними договорів оренди землі з підстав відсутності в договорах певних істотних умов, установлених Законом, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника СВК «Колос» ОСОБА_2 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки площею S_1 та S_2, які розташовані на території Кіровської сільської ради Калинівського району. 4 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та СВК «Колос» було укладено два договори оренди зазначених земельних ділянок строком на п'ять років.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірні договори укладено з дотриманням вимог законодавства, а позивачкою не доведено в чому саме полягає порушення її прав у зв'язку з відсутністю істотних умов договору та істотність таких порушень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що на порушення вимог частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (161-14) до спірних договорів не додано плану або схеми земельних ділянок, актів визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), тобто відсутня інформація про об'єкти оренди, яка дозволяє ідентифікувати предмет спірних договорів.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року та від 17 вересня 2014 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди, виходив із того, що відповідно до статті 3 ЦПК України (1618-15) , статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» (161-14) , визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 15 Закону України «Про оренду землі» (161-14) , що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, судова палата у цивільних справах виходить із такого.

Судами встановлено, що спірні договори оренди земельних ділянок укладені у письмовій формі, пройшли відповідну державну реєстрацію, позивачка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було спрямоване на укладення договорів оренди, до договорів оренди земельних ділянок додано копії державних актів, при складанні, видачі та реєстрації яких було вчинено відповідні плани та схеми земельних ділянок, кадастрові плани з відображенням обмежень (обтяжень) у їх використанні та встановлених сервітутів, а також вчинено опис меж, де зазначено сусідніх землекористувачів.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (1618-15) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог касаційний суд виходив із того, що спірні договори оренди земельних ділянок обґрунтовано визнано недійсними в силу Закону України «Про оренду землі» (161-14) , оскільки вони укладені без дотримання вимог цієї норми щодо узгодження таких істотних умов, як плану або схеми земельних ділянок, актів визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)

При цьому судом залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України (1618-15) та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачки у зв'язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх істотності, а також судом не з'ясовано, в чому саме полягає порушення законних прав позивачки.