Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

в складі:

головуючого                    Яреми А.Г.,

суддів:                        Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І.,

                               Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                               Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Зазначав, що 9 травня 1999 року між ним і ОСОБА_2 укладено шлюб. Вони мають сина – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. За час шлюбу ними було придбано: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2; автомобіль марки INFINITI модель FX 35; автомобіль марки NISSAN NAVARA PICKUP і земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_3, та збудовано на цій земельній ділянці житловий будинок, який не введено в експлуатацію.

Посилаючись на те, що шлюб між ним і ОСОБА_2 розiрвано, проте угоди про добровільний поділ майна, що є їхньою спільною власністю, між ними не досягнуто, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив провести поділ спільного майна подружжя та визнати за ним право власності на: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2; земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_3, і будівельні матеріали, що використані в процесі будівництва житлового будинку, та автомобіль марки INFINITI модель FX 35; визнати за ОСОБА_2 право власності на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; рухоме майно (речі побутового призначення, що розміщені в указаній квартирі); автомобіль марки NISSAN NAVARA PICKUP; а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь 12 тис. грн витрат, які пов’язані з проведенням судової експертизи.

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зазначала, що за час шлюбу нею й ОСОБА_1 було придбане вищезазначене майно.

Посилаючись на те, що між ними не досягнуто домовленості щодо поділу їхнього спільного майна, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просила: визнати за нею в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; автомобіль марки NISSAN NAVARA PICKUP; 1/2 частину земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_3, та на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, який розміщений на вказаній земельній ділянці; визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2; автомобіль марки INFINITI модель FX 35; 1/2 частину зазначеної земельної ділянки та 1/2 частину вказаного незавершеного будівництвом житлового будинку.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: у порядку поділу майна, що належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на: квартиру АДРЕСА_2; земельну ділянку площею S_1, що розташована АДРЕСА_3, та будівельні матеріали, що використані в процесі будівництва житлового будинку; автомобіль марки INFINITI модель FX 35; визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на: квартиру АДРЕСА_1 та рухоме майно (речі побутового призначення, що розміщені в указаній квартирі); автомобіль марки NISSAN NAVARA PICKUP; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 тис. грн витрат, які пов’язані з проведенням судової експертизи; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку й на будівельні матеріали, що використані в процесі будівництва житлового будинку, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у порядку поділу майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки за кожним; визнано житловий будинок, який розміщений на зазначеній земельній ділянці, спільним майном подружжя; у решті – рішення суду залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 331 та частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ПАТ "Укрсоцбанк", про поділ спільного майна подружжя допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі – ЦПК України (1618-15) ).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 9 травня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року розірвано.

За час шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбали земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_3, та збудували на цій земельній ділянці житловий будинок, який не введено в експлуатацію.

Вирішуючи спір, апеляцiйний суд, з висновком якого погодився суд касацiйної інстанції, вважав, що спірний житловий будинок, будівництво якого здійснювалось за час шлюбу, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя відповідно до статей 60, 69, 70 Сімейного кодексу України та статті 368 ЦК України.

Разом із тим в ухвалi колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року, наданiй заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 331, частини третьої статті 368 ЦК України, якою скасовано судовi рішення судiв попереднiх iнстанцiй у частинi визнання права власностi на частину будiвельних матеріалів, з яких збудовано житловий будинок, пiдставою для їх скасування касаційний суд визначив неповноту з’ясування судами обставин справи. При цьому будь-якого правового висновку щодо застосування статтi 331 ЦК України (435-15) у взаємозв’язку з положеннями статтi 368 ЦК України (435-15) в указаному судовому рiшеннi суд касацiйної інстанції не висловив.

Отже, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 331 і частини третьої статті 368 ЦК України.

За таких обставин підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року відсутні.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.