Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

у складі:

Головуючого                 Яреми А.Г.

Суддів:                     Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

                            Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,

                            Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства "ЕРСТЕ БАНК", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання договору іпотеки недійсним за заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року,

У липні 2012 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства "ЕРСТЕ БАНК" (далі - ПАТ "ЕРСТЕ БАНК"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання договору іпотеки недійсним. Позивачка зазначала, що 25 березня 2008 року між її чоловіком ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством "ЕРСТЕ БАНК", правонаступником якого є ПАТ "ЕРСТЕ БАНК", було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 127 260 доларів США. В той же день з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором ним було укладено з ПАТ "ЕРСТЕ БАНК" договір іпотеки, за яким він передав банку в іпотеку майнові права на квартиру в багатоквартирному житловому будинку, будівництво якого на той час завершене ще не було, але квартира в майбутньому мала стати власністю ОСОБА_3.

11 грудня 2009 року між ОСОБА_3 і ПАТ "ЕРСТЕ БАНК" було укладено додатковий договір, яким змінено предмет іпотеки, а саме іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що спірний договір іпотеки та додатковий договір до нього були укладені з порушенням прав дитини, оскільки на час передачі квартири в іпотеку дитина фактично проживала в квартирі, для передачі квартири в іпотеку необхідна згода органу опіки та піклування, а також те, що на момент укладення спірного договору закон не передбачав права передавати в іпотеку майнові права, позивачка просила визнати зазначені договори недійсними.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 3 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року, у позові відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 просить скасувати судове рішення суду касаційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України "Про іпотеку", що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 на підтримання заяви, а також представника ПАТ "ЕРСТЕ БАНК" ОСОБА_6 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Судами встановлено, що 25 березня 2008 року чоловіком ОСОБА_1 ОСОБА_3 було укладено з відкритим акціонерним товариством "ЕРСТЕ БАНК", правонаступником якого є ПАТ "ЕРСТЕ БАНК", кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 127 260 доларів США для участі у будівництві багатоквартирного жилого будинку з метою отримання у власність трикімнатної квартири. В той же день з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором ним було укладено з ПАТ "ЕРСТЕ БАНК" договір іпотеки, за яким він передав банку в іпотеку майнові права на зазначену квартиру в будинку, будівництво якої на той час завершене ще не було. На укладення договору іпотеки ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 нотаріально засвідчену згоду.

В подальшому будівництво багатоквартирного жилого будинку було завершене, ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на квартиру і 11 грудня 2009 року уклав з ПАТ "ЕРСТЕ БАНК" додатковий договір, яким предметом іпотеки було визначено зазначену вище квартиру за адресою: АДРЕСА_1. На укладення додаткового договору до договору іпотеки ОСОБА_1 також надала ОСОБА_3 нотаріально засвідчену згоду.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вказав, що відповідно до чинної на час укладення спірного договору іпотеки ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки на той час могли бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Виходячи з цього та зважаючи на встановлені обставини справи апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст. 5 Закону України "Про іпотеку" у справах з подібних правовідносин посилається заявниця, касаційний суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про обгрунтованість визнання договору іпотеки недійсним за інших обставин.

Так, у цій справі договір іпотеки було укладено між будівельною компанією та банком, а предметом іпотеки був незавершений будівництвом багатоквартирний жилий будинок. Судом першої інстанції його визнано частково недійсним за позовом фізичної особи, яка на підставі укладеного з будівельною компанією договору про участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку повністю сплатила вартість будівництва обумовлених договором апартаментів. Підставою для визнання договору іпотеки частково недійсним була відсутність згоди фізичної особи - позивача по справі, на передачу в іпотеку частини будинку, будівництво якої вона оплатила. Договір іпотеки визнано недійсним в частині передачі в іпотеку тієї частини будинку, будівництво якої оплатив позивач.

Висновок касаційного суду у цій справі про те, що на той час майнові права не могли бути предметом іпотеки, також не свідчить про неоднакове застосування касаційним судом ст. 5 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, апеляційний суд зробив висновок про те, що предметом іпотеки була частина нерухомого майна - об'єкта незавершеного будівництва, право на набуття якого у власність в майбутньому іпотекодавець документально підтвердив, а після виділення цього об'єкта нерухомого майна в натурі і реєстрації на нього права власності як на окремий об'єкт нерухомості іпотекодавець та іпотекодержатель внесли відповідні зміни в договір іпотеки, визначивши саме цей об'єкт предметом іпотеки, що не заборонено законом.

Отже, у цій справі та у справі, рішення касаційного суду в якій є предметом перевірки Верховним Судом України наявні різні фактичні обставини, які не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.