Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:     Балюка М.І.,  Барбари В.П.,  Берднік І.С.,

            Григор'євої Л.І.,  Гуля В.С., Ємця А.А.,

            Жайворонок Т.Є.,  Колесника П.І.,  Лященко Н.П.,

            Охрімчук Л.І., Потильчака О.І.,  Сеніна Ю.Л.,

            Сімоненко В.М.,  Шицького І.Б.,- 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_1про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» (далі - ПАТ «УніКредит Банк») про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити певні дії.

Позивач зазначав, що 23 червня 2008 року між ним і ПАТ «УніКредит Банк» укладено договір про іпотечний кредит, за яким йому надано кредит у розмірі 1 113 491 долар США зі сплатою 11,0 % річних із кінцевим терміном погашення 23 липня 2017 року. З метою забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, розташований на ній житловий будинок разом із надвірними будівлями та спорудами. 23 червня 2008 року було накладено заборону на відчуження вищевказаного нерухомого майна. Також зазначав, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 травня 2012 року, відмовлено йому в задоволенні позову до ПАТ «УніКредит Банк» про визнання недійсним кредитного договору. Указане рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було мотивовано тим, що не є укладеним правочин (договори), в яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Посилаючись на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2012 року визнано кредитний договір неукладеним, він не може породжувати будь-яких прав і обов'язків для сторін та не може бути підставою для породження будь-яких інших правовідносин щодо забезпечення його виконання, у тому числі іпотеки, позивач просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ним і ПАТ «УніКредит Банк» та зобов'язати ПАТ «УніКредит Банк» надати приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу письмове повідомлення щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою нерухомого майна відповідно до іпотечного договору, укладеного між ним і ПАТ «УніКредит Банк» 23 червня 2008 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 лютого 2013 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 травня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1просить скасувати судове рішення касаційного суду й передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 3, 18 Закону України «Про іпотеку», статей 203, 215, 548 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, указав, що кредитний договір від 23 червня 20008 року є дійсним оскільки приюдиційним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 7 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року, задоволено позов банку до ОСОБА_1., ОСОБА_2про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2008 року.

Разом із тим в ухвалі від 12 листопада 2013 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві заявник, Вищий господарський суд України, ухвалюючи рішення про визнання недійсним іпотечного договору, виходив із того, що на момент укладення договору іпотеки було відсутнє основне зобов'язання, оскількиприюдиційнимрішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2012 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним та встановлено, що кредитний договір є неукладеним.

Отже, у зазначених справах наявні різні фактичні обставини й ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 3, 18 Закону України «Про іпотеку», статей 203, 215, 548 ЦК України.

За таких обставин необхідно дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першої статті 360-5, частиною першою статті 360-7 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статі 355 ЦПК України.