Про визнання зобов’язання виконаним та зобов’язання повернення розписок - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Лярен", товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми", про визнання зобов’язання виконаним та зобов’язання повернення розписок, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Лярен", товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми", про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року,

У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Лярен" (далі – ТОВ "Лярен"), товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" (далі – ТОВ "Торговий дім "Геосистеми"), про визнання зобов’язання виконаним та зобов’язання повернення розписок.

У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ "Лярен", ТОВ "Торговий дім "Геосистеми", про визнання правочину недійсним та стягнення коштів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 травня 2012 року у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено. У задоволені зустрічного позову відмовлено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 1212 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 4 квітня 2008 року ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 придбати будівлю трансформаторної підстанції та будівлю складу по АДРЕСА_1 за ціною 2 070 000 доларів США. Зі слів ОСОБА_1 об’єкти нерухомості були його власністю.

Проте, об’єкти нерухомості перебували у власності ТОВ "Лярен", а ОСОБА_1 не був власником ні об’єктів нерухомості, ні корпоративних прав ТОВ "Лярен".

На виконання домовленості ОСОБА_2 у декілька етапів у період з 4 квітня 2008 року по 17 травня 2008 року було передано ОСОБА_1 за вищевказані об’єкти нерухомості грошові кошти на загальну суму 2 070 000 доларів США, що підтверджується відповідними розписками.

Відповідно до договору доручення від 31 березня 2008 року, укладеного між ТОВ "Лярен" та ПП "Юридична компанія "Янат-Консультант", останній у якості повіреного зобов’язувався отримувати від ОСОБА_2, або від уповноважених ним фізичних, юридичних осіб завдатки, гарантійні суми, аванси за продаж будівлі трансформаторної, позначеної на плані літ. "Б-1", загальною площею S кв. м., та будівлі, позначеної на плані літ. "Д-1", площею K кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі не менше 902 000 грн.

Згідно із договором передоручення від 3 квітня 2008 року, укладеному між ПП "Юридична компанія "Янат-Консультант" та ОСОБА_1, останньому передоручено права та обов’язки ПП "Юридична компанія "Янат-Консультант" за договором доручення від 31 березня 2008 року.

19 травня 2008 року відбулися загальні збори учасників ТОВ "Торговий дім "Геосистеми", на яких відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 виступив з ініціативою про придбання товариством спірних об’єктів нерухомості. Рішенням загальних зборів учасників товариства пропозицію ОСОБА_2 було підтримано одноголосно.

На виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ "Торговий дім "Геосистеми" 20 травня 2008 року між ТОВ "Лярен" та ТОВ "Торговий дім "Геосистеми" було укладено договори купівлі-продажу, за якими ТОВ "Лярен" продало, а ТОВ "Торговий дім "Геосистеми" придбало будівлю трансформаторної підстанції, позначену на плані літ. "Б-1", загальною площею S кв.м., та будівлю складу, позначену на плані літ. "Д-1", площею K кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за 910 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із недійсності попереднього договору про купівлю нерухомого майна, який було укладено усно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв’язку із чим стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти, отримання яких ОСОБА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи розписками.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 апеляційний суд виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами, свідчать про укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усного договору надання послуг, умовами якого ОСОБА_1 зобов’язався вчинити дії, необхідні для набуття ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а ОСОБА_2 оплатити виконавцеві зазначену послугу. Оскільки ТОВ "Торговий дім "Геосистеми", яке діяло в інтересах ОСОБА_2, придбало у довірителя ОСОБА_1 ТОВ "Лярен" за нотаріально посвідченими договорами обумовлені об’єкти нерухомості, то останній повністю виконав свої зобов’язання за усною угодою про надання послуг від 4 квітня 2008 року, у зв’язку із чим ОСОБА_2 повинен повернути ОСОБА_1 розписки про отримання коштів.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 й задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, касаційний суд виходив із того, що спірний правочин укладений у формі, що не відповідає вимогам ст.ст. 635, 657, 901 ЦК України, а тому кошти, отримані за договором, необхідно стягнути із ОСОБА_1 на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

До таких же висновків у своїх ухвалах від 11 та 18 грудня 2013 року, а також від 27 березня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 1212 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_1.

У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, і це не заперечується касаційним судом, що між сторонами існують договірні відносини. Той факт, що, як вказав суд касаційної інстанції, договір сторонами укладено у формі, яка не відповідає вимогам закону, не свідчить про те, що він не є укладеним. Разом з тим, правила ст. 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору.

Отже, оскільки відносини, які склалися між сторонами, є договірними, то судом помилково застосовано до них ст. 1212 ЦК України.

Саме такого правового висновку щодо застосування ст. 1212 ЦК України дійшов Верховний Суд України і у Постанові від 2 жовтня 2013 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилається у своїй заяві заявник. Разом з тим, ця Постанова не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 1212 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначене рішення суду ухвалено в порядку Глави 3 ЦПК України (1618-15) , тобто не судом касаційної інстанції.

Крім того, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 не посилався в обґрунтування своїх позовних вимог на ст. 1212 ЦК України, так само як і не застосовували її при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, рішення касаційного суду є незаконним, що відповідно до ст. 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування і передачі справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Правова позиція у справі №6-122 цс14