Про усунення від права спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом і за законом - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом і за законом за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом і за законом.

Зазначала, що 7 грудня 2005 року нею й ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. 5 листопада 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт на її ім'я, за яким заповідав їй нерухоме майно. Також на праві спільної сумісної власності їм належав житловий будинок та автомобіль.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

15 березня 2012 року вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де дізналась про те, що з відповідною заявою до нотаріуса звернулась ОСОБА_2, з якою ОСОБА_3 перебував у шлюбі з 31 серпня 1984 року до 27 липня 2005 року (свідоцтво про розірвання шлюбу видано 14 жовтня 2005 року).

Посилаючись на те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_3 не перебувала, а тому не належала до кола осіб, які мають право на спадкування за законом, просила: зобов'язати Першу Київську державну нотаріальну контору виключити ОСОБА_2 із числа спадкоємців ОСОБА_3; визнати таким, що належало особисто ОСОБА_3, майно, а саме: нежиле приміщення № 32 загальною площею 124 кв.м, що розташоване АДРЕСА_1; нежиле приміщення № 18 (у літ. Б) загальною площею 237,70 кв.м, що розташоване АДРЕСА_2; нежилі приміщення № № 1, 2 - їдальня загальною площею 189,40 кв.м, що розташовані АДРЕСА_3; нежилі приміщення (літ. А) загальною площею 791,40 кв.м, що розташовані АДРЕСА_3; частку нерухомого майна, яка складається з нежилих будівель: комплексу блоку складів (Д, Е, Ж) площею 1 516,90 кв.м, головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1 647,2 кв.м, гаража (літ. В) площею 34,7 кв.м, що розташовані АДРЕСА_4; визнати за нею право власності на зазначене майно в порядку спадкування за заповітом та визнати за нею право власності на майно, яке належало на праві спільної сумісної власності їй та її чоловіку - ОСОБА_3, а саме: житловий будинок із прибудинковими спорудами, що розташований АДРЕСА_5, та автомобіль марки CHRAYSLER 300 C, державний номерний знак НОМЕР_1, у порядку спадкування за законом.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: зобов'язано Першу Київську державну нотаріальну контору виключити із числа спадкоємців ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження; визнано таким, що належало особисто ОСОБА_3, майно, а саме: нежиле приміщення № 32 загальною площею 124 кв.м, що розташоване АДРЕСА_1; нежиле приміщення № 18 (у літ. Б) загальною площею 237,70 кв.м, що розташоване АДРЕСА_2; нежилі приміщення № № 1, 2 - їдальня загальною площею 189,40 кв.м, що розташовані АДРЕСА_3; нежилі приміщення (літ. А) загальною площею 791,40 кв.м, що розташовані АДРЕСА_3; частку нерухомого майна, яка складається з нежилих будівель: комплексу блоку складів (Д, Е, Ж) площею 1 516,90 кв.м, головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1 647,2 кв.м, гаража (літ. В) площею 34,7 кв.м, що розташовані АДРЕСА_4; визнано право власності на зазначене майно за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом; визнано за ОСОБА_1 право власності на майно, яке належало на праві спільної сумісної власності їй та її чоловіку - ОСОБА_3, а саме: житловий будинок із прибудинковими спорудами, що розташований АДРЕСА_5, та автомобіль марки CHRAYSLER 300 C, державний номерний знак НОМЕР_1, у порядку спадкування за законом; стягнуто солідарно з ОСОБА_2, Головного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_1 3 219 грн судового збору.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року в частині виключення ОСОБА_2 із числа спадкоємців ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині відмовлено; у решті - рішення суду залишено без змін.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року скасовано, рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 травня 2013 року залишено в силі.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року ОСОБА_2 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини шостої статті 57, частини першої статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, від 5 червня 2013 року, від 22 січня 2014 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом і за законом допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 31 серпня 1984 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено шлюб (чоловікові присвоєно прізвище ОСОБА_3), який було розірвано за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2005 року. 14 жовтня 2005 року відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво про розірвання шлюбу.

7 грудня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.

5 листопада 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповів належне йому майно ОСОБА_1, а у разі її смерті до відкриття спадщини, неприйняття нею спадщини або відмови від прийняття спадщини - ОСОБА_5, яка є донькою ОСОБА_1 від першої шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 успадкувала майно, а саме: нежиле приміщення, що розташоване АДРЕСА_1; нежиле приміщення, що розташоване АДРЕСА_2; нежилі приміщення, що розташовані АДРЕСА_3; частку нерухомого майна, яка складається з нежилих будівель, що розташовані АДРЕСА_4, у порядку спадкування за заповітом, а житловий будинок із прибудинковими спорудами, що розташований АДРЕСА_5, та автомобіль марки CHRAYSLER 300 C - у порядку спадкування за законом, оскільки зазначене майно було придбане спадкодавцем після розірвання ним шлюбу з ОСОБА_2.

Разом із тим ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, від 5 червня 2013 року, від 22 січня 2014 року, які надані ОСОБА_2 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційних скарг направив справи на новий судовий розгляд із тих підстав, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях і є передчасними у зв'язку з неналежним з'ясуванням обставин справи та оцінкою наданих доказів, що унеможливило визначення статусу майна, набутого подружжям під час шлюбу, які мають значення для правильного вирішення справи, тобто з підстав порушення норм процесуального права.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справах, на судові рішення в яких посилається ОСОБА_2 в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини шостої статті 57, частини першої статті 65 СК України в подібних правовідносинах.

Зміст доданих до заяви ОСОБА_2 судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.