Судова палата у цивільних справах Верховного Суду 

України в складі:

головуючого                    Яреми А.Г.,

суддів:                        Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

                               Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                               Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за заявою дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2008 року між ним і дочірнім підприємством "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" ( далі - ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча") було укладено договір оренди, відповідно до умов якого він передав відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку площею S, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Новоазовського району Донецької області й належить йому на праві власності. Оскільки цей договір не містить умов щодо передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної

ділянки, що визначено істотною умовою згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі", ОСОБА_1 просив визнати договір оренди земельної ділянки недійсним.

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 23 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 3 червня 2013 року, позов задоволено, договір оренди земельної ділянки визнано недійсним.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на вищенаведені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У поданій до Верховного Суду України заяві ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 15 Закону України "Про оренду землі".

На підтвердження своїх доводів заявник наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що на підставі державного акта ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею S, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Новоазовського району Донецької області.

20 травня 2008 року між ОСОБА_1 і ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" було укладено договір оренди, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав підприємству в користування належну йому земельну ділянку.

13 січня 2012 року договір оренди землі зареєстрований у Новоазовському районному відділі державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України із земельних ресурсів", про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено відповідний запис.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки на момент його реєстрації не містив усіх істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", зокрема, щодо передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а це є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.

Проте в наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання договору оренди землі недійсним, виходив із того, що невключення до тексту договору оренди землі умови щодо передачу в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не дає підстав для висновку про порушення прав позивачів.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 15 Закону України "Про оренду землі", що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі, яка переглядається, суд виходив із того, що оспорюваний

договір оренди земельної ділянки є недійсним відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки в ньому відсутні такі істотні умови, як умови передачі в заставу чи внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

При цьому судом залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивача у зв'язку з відсутністю в оспорюваному ним договорі оренди зазначеної умови.

Разом із тим надана заявником постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вона ухвалена в порядку глави 3 ЦПК України (1618-15) та не є судовим рішенням суду касаційної інстанції.

Відповідно до вимог частини другої статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.