Про стягнення коштів за договором банківського вкладу - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Кіровограда в інтересах Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області до Кіровоградської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: реєстраційна служба Кіровоградського міського управління юстиції, Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області, про визнання незаконним та скасування рішень ради, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на землю та скасування державної реєстрації за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року,

У лютому 2013 року прокурор м. Кіровограда звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Кіровоградської міської ради від 16 лютого 2010 року НОМЕР_1 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, загальною площею S_1 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі, за умови переведення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення. На підставі цього рішення 27 липня 2010 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, в якому зазначено цільове призначення земельної ділянки для ведення садівництва. Вважає, що рішення міської ради є незаконним, оскільки відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ) для ведення садівництва можуть надаватися землі сільськогосподарського призначення, а ОСОБА_2 надана земельна ділянка житлової та громадської забудови. Крім того, надана ОСОБА_2 земельна ділянка є прибережною захисною смугою річки Інгул у м. Кіровограді, тому вона відповідно до частини 2 статті 61 ЗК України не може надаватися для садівництва.

Позивач просив суд визнати недійсними пункт 1 та пункт 19 рішення Кіровоградської міської ради від 16 лютого 2010 року НОМЕР_1 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2, визнати недійсним і скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 19 грудня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 19 рішення Кіровоградської міської ради від 16 лютого 2010 року НОМЕР_1 "Про передачу громадянам міста земельних ділянок по АДРЕСА_1" про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею S_1 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1, для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі, за умови переведення до земель сільськогосподарського призначення. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення садівництва площею S_1 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1, виданий 27 липня 2010 року ОСОБА_2 на підставі рішення сесії від 16 лютого 2010 року НОМЕР_1. Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, зареєстровану 05 серпня 2010 року за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 27 липня 2010 року на підставі рішення сесії від 16 лютого 2010 року НОМЕР_1. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У квітні 2014 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року.

У заяві про перегляд зазначеної ухвали ОСОБА_2 порушує питання про скасування цієї ухвали та залишення без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 20, 21, 152 ЗК України, статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_2 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 січня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Категорії земель України мають особливий правовий режим (частина 2 статі 18 ЗК України (2768-14) ).

Згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, перелік яких є вичерпним, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови тощо. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель згідно з пунктом "а" статті 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до статті 22 ЗК України громадянам для ведення садівництва надаються лише землі сільськогосподарського призначення (пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 звернулась із заявою до Кіровоградської міської ради про надання їй земельної ділянки для садівництва.

Пунктом 19 рішення Кіровоградської міської ради від 16 лютого 2010 року НОМЕР_1 передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку загальною площею S_1 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1, для ведення садівництва із земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі, за умови переведення до земель сільськогосподарського призначення.

На підставі зазначеного рішення без вирішення питання про переведення землі до належної категорії 27 липня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_1 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1. У державному акті зазначено цільове призначення земельної ділянки для ведення садівництва, право власності зареєстровано 5 серпня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, зміна її цільового призначення в установленому законом порядку здійснена не була, а тому її неправомірно передано у власність ОСОБА_2 для ведення садівництва.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічної справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин справи й однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

Разом із тим, у справі № 6-25302св13 касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що суди в порушення вимог статей 212-214 ЦПК України (1618-15) не врахували норми права щодо визначення належності позивача та особи, в інтересах якої пред'явлено позов.

Зазначене судове рішення не може бути підставою для задоволення заяви ОСОБА_2, тому що така підстава для перегляду судових рішень Верховним Судом України, як неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачена.

За таких обставин, які свідчать про те, що наведене заявником судове рішення не є прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм ЗК України (2768-14) , які регулюють спірні відносини, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.