Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду 

України в складі:

головуючого                        Яреми А.Г.,

суддів:                            Балюка М.І., Гуменюка В.І.,

                                   Охрімчук Л.І., Барбари В.П.,

                                   Ємця А.А., Патрюка М.В.,

                                   Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

                                   Потильчака О.І., Григор'євої Л.І.,

                                   Колесника П.І., Сеніна Ю.Л.,

                                   Гуля В.С., Лященко Н.П.,

                                   Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат у зв'язку з порушенням зобов'язання за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 29 липня 2010 року між нею і товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" (далі - ТОВ "Кредо-Інвест-Строй") укладено договір про часткову участь у будівництві, за умовами якого вона зобов'язувалась передати забудовнику грошові кошти на будівництво квартири в другій черзі дев'ятиповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1, а забудовник зобов'язувався організувати будівництво, збудувати будинок, здати його в експлуатацію й передати у власність замовника. Однак свої зобов'язання за договором про часткову участь у будівництві від 29 липня 2010 року забудовник не виконав.

Посилаючись на те, що зобов'язання має виконуватись відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), а у разі невиконання однією зі сторін умов договору на таку сторону покладається відповідальність за порушення зобов'язання, яка передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" пеню, передбачену пунктом 4.3 договору від 29 липня 2010 року, у розмірі 2 629 грн 07 коп., три проценти річних від суми зобов'язання в розмірі 8 797 грн 84 коп., інфляційні витрати в розмірі 2 881 грн 23 коп., а також судові витрати.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 10 липня 2013 року позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" на користь ОСОБА_1 1 087 грн 64 коп. у рахунок сплати пені за порушення строків введення будинку в експлуатацію, у решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 25 липня 2013 року стягнуто з ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" на користь ОСОБА_1 229 грн 40 коп. у рахунок сплати судового збору.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 вересня 2013 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 липня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат у зв'язку з порушенням зобов'язання скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" на користь ОСОБА_1 2 142 грн 15 коп. у рахунок сплати трьох процентів річних, 288 грн 12 коп. у рахунок сплати інфляційних витрат. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені не оскаржувалось. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року відхилено касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Кредо-Інвест-Строй". Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 липня 2013 року в частині, яку не було змінено рішенням суду апеляційної інстанції, і рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 вересня 2013 року залишено без змін.

У лютому 2014 року до Верховного Суду України звернулось ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини другої статті 625 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК України (1618-15) суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) , якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 липня 2010 року між ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" і ОСОБА_1 укладено договір про часткову участь у будівництві.

Згідно з умовами зазначеного договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання надати забудовнику грошові кошти на будівництво квартири в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а забудовник зобов'язувався до 30 травня 2011 року збудувати будинок, ввести його в експлуатацію й передати у власність замовника.

Пунктом 4.3 договору про часткову участь у будівництві від 29 липня 2010 року передбачено, що у разі порушення забудовником строку введення збудованого будинку в експлуатацію, передбаченого умовами зазначеного договору, забудовник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,005% від внесеної суми за кожен день прострочення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 і стягуючи з ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" пеню за порушення строків введення будинку в експлуатацію та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання і інфляційних витрат, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки забудовник не виконав умови договору в частині введення в експлуатацію будинку до 30 травня 2011 року, то він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,005% від внесеної ОСОБА_1 суми, як зазначено в пункті 4.3 договору. Між сторонами виникли договірні зобов'язання, які не є грошовими, тому положення частини другої статті 625 ЦК України до них не застосовуються.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні її позову про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних витрат і ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що забудовник порушив свої зобов'язання за договором про часткову участь у будівництві, стягнення пені передбачене умовами зазначеного договору, тому такі вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими. Оскільки між сторонами встановлено прострочення грошового зобов'язання, то є підстави для застосування до боржника відповідальності, яка передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Відхиляючи касаційні скарги ОСОБА_1 і ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" та залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними й ґрунтуються на вимогах норм законодавства, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, постанову Вищого господарського суду України від 9 червня 2011 року та постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року.

У зазначених судових рішеннях суди касаційних інстанцій різної юрисдикції, зокрема цивільної й господарської, виходили з того, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовуються до грошових зобов'язань. Зобов'язання, що пов'язані з будівництвом та передачею збудованого об'єкта в натурі, а також зобов'язання повернути грошові кошти, які отримані як передоплата, не є грошовими в розумінні статті 625 ЦК України.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань.

У силу положень статей 524, 533- 535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Тобто порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.

У справі, яка є предметом перегляду, між сторонами виникли зобов'язання з договору про часткову участь у будівництві, за умовами якого забудовник зобов'язувався збудувати об'єкт будівництва у строк, визначений договором, і передати його замовнику, однак у порушення умов договору свої зобов'язання не виконав.

Таким чином, спір між сторонами виник унаслідок невиконання відповідачем умов договору по передачі об'єкта будівництва у власність позивачки, а не внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання.

Ураховуючи викладене, правовідношення, яке виникло між сторонами, не є грошовим зобов'язанням, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України, у зв'язку із чим виключається можливість вимагати від ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" сплати трьох процентів річних та інфляційних витрат.

Посилання заявника на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки така постанова не є рішенням касаційного суду, а прийнята за результатами розгляду скарги про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ.

Судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини другої статті 625 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України (1618-15) з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України (1618-15) , судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) .

Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533- 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, настає у разі встановлення, що це зобов'язання є грошовим. У інших випадках зазначена норма застосуванню не підлягає.