Про зобов'язання вчинити певні дії - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Львові (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про зобов'язання вчинити певні дії,

У червні 2009 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов'язати відділення Фонду прийняти до заліку виплачені суми пенсій по інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та включати їх у подальшому в акти щомісячної звірки.

На обґрунтування позову зазначило, що відповідач не прийняв до заліку виплачені суми пенсій по інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом цих осіб, що подані до відшкодування за березень, квітень 2009 року, оскільки вважає, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 19 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 лютого 2014 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, управління ПФУ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції пунктів 2, 5, 6Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ, правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (z0376-03) ; далі - Порядок) у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2009 року (rs4322864) (справа № К-856/08), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки на стадії проведення взаємозвірок між сторонами виник спір, то позивач вправі сам визначати спосіб захисту порушених прав та інтересів. Відповідач зобов'язаний підписати акти взаємозвірки виплати спірних сум, на підставі яких він проводить відшкодування органам ПФУ.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що Порядок (z0376-03) не врегульовує спірні відносини, які виникають у випадку не підписання актів звірки розрахунків, оскільки встановлене ним правило розраховане на відсутність спору. У разі незгоди на підписання актів з боку відділень Фонду вимоги органів ПФУ про стягнення коштів на відшкодування витрат повинні формулюватися у вигляді вимог і мають вирішуватися у судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію у спорах цієї категорії (постанови від 20 березня 2007 року № 21-1087во06, 6 червня 2011 року № 21-1161а11, 20 червня 2011 року № 21-76а11, 28 листопада 2011 року № 21-366а11, 19 березня 2012 року № 21-364а11), яка полягає у тому, що Порядок (z0376-03) , на який посилається орган ПФУ, обґрунтовуючи позовні вимоги, не регулює спірні відносини, які виникли у цьому випадку, оскільки встановлене Порядком (z0376-03) правило щодо підписання актів звірки розрахунків підлягає застосуванню лише за відсутності спору. У разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків з боку Фонду вимоги саме про стягнення таких сум мають вирішуватися в судах адміністративної юрисдикції шляхом пред'явлення органами ПФУ позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки.

Таким чином, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, яка розглядається, про безпідставність вимог управління ПФУ щодо зобов'язання відділення Фонду включити до актів щомісячної звірки виплачені суми пенсії, ґрунтується на правильному застосування норм матеріального права.