Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                    Яреми А.Г.,

суддів:                        Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

                               Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

                               Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

                               Сімоненко В.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 жовтня 2013 року,

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2006 року між нею тадочірнім підприємством "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" ( далі - ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча") було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого вона передала відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку площею S_1 га, яка належить їй на підставі державного акта на право власності й розташована на території Республіканської міської ради Володарського району Донецької області. Оскільки договір оренди землі не містить усіх істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", а саме: не зазначені якісні характеристики землі за її складом і видом угідь (рілля, сіножаті, пасовища тощо); відсутня нормативно грошова оцінка земельної ділянки; не відображені умови використання та цільове призначення земельної ділянки; не зазначені умови збереження землі; не визначені умови та строки передачі земельної ділянки орендарю; не зазначені умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; не визначені умови страхування земельної ділянки, сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження чи знищення земельної ділянки, та умови збереження стану об'єкта оренди; крім того, умови договору не містять будь-якого підтвердження, що орендар і орендодавець дійшли згоди щодо істотних умов договору, а також до договору не було додано акт визначення меж земельних ділянок у натурі, який є невід'ємною частиною договору оренди землі, а сам договір не відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

ОСОБА_1 просила визнати договір оренди земельної ділянки недійсним.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 18 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 вересня 2013 року, у задоволенні позовуОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 жовтня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищенаведені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У поданій до Верховного Суду України заявіОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 15 Закону України "Про оренду землі".

На підтвердження своїх доводів заявниця наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України (1618-15) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що на підставі державного акта серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею S_1 га, яка розташована на території Республіканської міської ради Володарського району Донецької області.

26 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала підприємству в користування належну їй земельну ділянку.

5 грудня 2007 року договір оренди землі зареєстрований у Володарському районному відділі Донецької області державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено відповідний запис.

1 січня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26 грудня 2006 року, яку зареєстровано 2 грудня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки містить усі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Разом із тим у наданій для порівняння ОСОБА_1 ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову та виходив із того, що укладений між сторонами договір оренди землі в порушення вимог частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" не містить усіх істотних умов, які є обов'язковими для такого договору, що відповідно до частини другої цієї статті є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди недійсними.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 15 Закону України "Про оренду землі", що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, та порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом (161-14) . У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що в договорі оренди відсутні умови використання та цільового призначення земельної ділянки.

Проте, як установлено судом під час розгляду справи, у пункті 1 договору оренди землі передбачено передання позивачкою земельної ділянки за державним актом НОМЕР_1 в оренду відповідачу із зазначенням місця її розташування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що збігається з визначеним цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки в указаному державному акті.

Позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги, указувала й на відсутність у спірному договорі умов збереження стану орендованої землі.

Однак, що також установлено судом, у пункті 2.1 договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря дотримання екологічної безпеки землекористування і збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів, дотримання режиму використання водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони. Пунктом 3.2 договору передбачено обов'язок орендаря дотримуватися відносно об'єкта оренди вимог, установлених пунктом 2.1, і виконання обов'язків відповідно до умов договору оренди та Земельного кодексу України (2768-14) , не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки. Пунктом 7.3 додаткової угоди від 1 січня 2010 року вищезазначений перелік доповнено забороною проводити сільськогосподарські пали (спалювання стерні, післяжнивних залишків та розведення багать на полях) без відповідного дозволу, отриманого у встановленому законом порядку.

Позивачка також зазначала в позові про відсутність у договорі умов і строків передачі земельної ділянки орендарю.

Проте судом установлено, що в пункті 2.2 спірного договору передбачено обов'язок орендодавця передати в користування земельну ділянку за актом приймання-передачі протягом 10 днів з моменту державної реєстрації договору в стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Також ОСОБА_1 посилалась на відсутність у договорі умов повернення земельної ділянки орендодавцеві.

Однак, як установив суд, у пункті 8.1 зазначено, що договір укладається строком на 15 років і починає діяти з дня його державної реєстрації, а відповідно до пункту 3.2 договору обов'язок орендаря після закінчення строку дії договору оренди повернути орендодавцю земельну ділянку в стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Позивачка також вказувала, що в договорі не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення орендованої земельної ділянки чи її частини.

Проте, як установлено судом, у пункті 3.2 указано, що ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини несе орендар.

Якісні характеристики землі за її складом і видом угідь (рілля, сіножаті, пасовища тощо), нормативна грошова оцінка земельної ділянки та умови страхування земельної ділянки, вказані ОСОБА_1 як істотні умови, які відсутні в спірному договорі, не були передбачені частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" на момент виникнення спірних правовідносин, а тому необхідності узгоджувати й зазначати такі умови в договорі не було обов'язковим.

Невідповідність спірного договору Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) , та відсутність акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Крім того, як установлено судом, межі земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) визначені в державному акті на право власності на земельну ділянку та в плані (схемі) земельної ділянки, копії яких містяться в матеріалах справи.

З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню, оскільки сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, які передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Саме з таких міркувань виходив і суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 жовтня 2013 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) .

Істотні умови договору оренди землі визначені статтею 15 Закону України "Про оренду землі".

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, та порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди дійшли правильного висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки містить усі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.