Про зобов'язання вчинити певні дії - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» до ОСОБА_1, Національної академії аграрних наук України, третя особа - комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», про зобов'язання вчинити певні дії за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року,

У квітні 2010 року Українська кооперативно-державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» (далі - корпорація «Украгропромбуд») звернулася до ОСОБА_1, Національної академії аграрних наук України (далі - Академія), третя особа - комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - Київське міське БТІ), про зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що Академія користується будинком НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 без достатніх правових підстав, чим порушує право власності корпорації на вказаний будинок, а ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовляється від виконання умов договору про надання послуг, пов'язаних із передачею зазначеного будинку.

Позивач просив зобов'язати ОСОБА_1 виконати умови договору про надання послуг, витребувати в Академії будинок НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, зобов'язати Академію підписати акт приймання-передавання вищевказаного будинку та звільнити вказане приміщення, а також зобов'язати Київське міське БТІ зареєструвати за корпорацією «Украгропромбуд» право власності на будинок НОМЕР_1, загальною площею S_1 кв. м, по АДРЕСА_1.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2010 року затверджено мирову угоду між корпорацією «Украгропромбуд», ОСОБА_1 та Академією, відповідно до умов якої Академія визнає позовні вимоги, бере на себе обов'язки не перешкоджати позивачу в здійсненні його права власності на будинок НОМЕР_1, загальною площею S_1 кв. м, (літери А, А') по АДРЕСА_1 в м. Києві, а ОСОБА_1 зобов'язується виконати умови договору від 1 жовтня 2009 року з надання послуг після підписання корпорацією «Украгропромбуд» акта приймання-передавання будинку; також зобов'язано Київське міське БТІ зареєструвати за позивачем право власності на зазначений будинок загальною площею S_1 кв. м; провадження у справі закрито.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 5 травня 2011 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року за касаційною скаргою корпорації «Украгропромбуд» скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 травня 2011 року та залишено в силі ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2010 року.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року й ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2010 року та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви корпорації «Украгропромбуд», ОСОБА_1 та Академії про затвердження мирової угоди, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» (574-17) .

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить постанови Вищого господарського суду України від 27 квітня 2010 року, від 26 серпня 2010 року, від 9 грудня 2010 року та від 16 квітня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників корпорації «Украгропромбуд», Академії та перевіривши доводи заяви, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України визнають, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Затверджуючи мирову угоду й закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що мирова угода за формою та змістом відповідає вимогам статті 175 ЦПК України і не суперечить закону.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 21 квітня 2010 року та повертаючи справу на новий розгляд, апеляційний суд указав, що, визнаючи мирову угоду й зобов'язуючи Київське міське БТІ зареєструвати за корпорацією «Украгропромбуд» право власності на спірний будинок, суд першої інстанції порушив інтереси держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) як власника спірного будинку, який не був залучений до участі у справі; крім того, у порушення вимог пункту 1 статті 205 ЦПК України суд визнав мирову угоду, яку уклали між собою юридичні особи, не звернувши уваги на те, що така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Скасовуючи ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 травня 2011 року та залишаючи в силі ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2010 року про затвердження мирової угоди, суд касаційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції не було порушено порядку вирішення питання про розгляд поданої сторонами на затвердження суду мирової угоди.

Разом із тим у наданій заявником для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 27 квітня 2010 року зазначено, що відповідно до статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та пункту 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803 (803-2007-п) , відчуження нерухомого майна здійснюється лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника, з обов'язковим погодженням із ФДМ України.

У постанові Вищого господарського суду України від 9 грудня 2010 року, також наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які визнали законною відмову Головного управління комунальної власності м. Києва в укладенні договору купівлі-продажу майна, яке відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» включено до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації (574-17) .

Залишаючи без змін судові рішення у справі про визнання недійсними договорів щодо відчуження майна, Вищий господарський суд України в постанові від 16 квітня 2013 року зазначив, що відповідно до Статуту Академії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1999 року № 1488 (1488-99-п) , Президент Академії лише організовує виконання постанов, наказів і розпоряджень Академії та не наділений повноваженнями щодо затвердження або погодження угод про відчуження державного майна.

Разом із тим зміст доданої до заяви постанови Вищого господарського суду України від 26 серпня 2010 року не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Викладене дає підстави для висновку про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» (574-17) , що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 4 жовтня 2007 року № 1237-В, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва, адміністративний будинок НОМЕР_1, який розташований по АДРЕСА_1, належить державі Україна на праві державної власності.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України визначає порядок відчуження об'єктів державної власності.

Відповідно до пункту 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803 (803-2007-п) , відчуження державного майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна, згідно з пунктом 8 указаного Порядку (803-2007-п) , приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається ФДМ України у формі листа.

Згідно зі Статутом Академії, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 175 (175-2006-п) , Президія Академії здійснює управління майном установ, підприємств та організацій, що перебувають у відданні Академії.

Однак мирова угода від 21 квітня 2010 року підписана Президентом Академії ОСОБА_2, який відповідно до Статуту Академії не наділений повноваженнями щодо затвердження або погодження угод про відчуження державного майна.

Згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчуженні, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

За статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка культурної спадщини - це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Законом України від 23 вересня 2008 року № 574-VI «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» (574-17) затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, до якого входить будинок НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.

Визнаючи мирову угоду між сторонами, суд першої інстанції не перевірив законність умов мирової угоди та чи не суперечить вона вимогам чинного законодавства, а саме: статтям 321, 326 ЦК України, статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягає приватизації» (574-17) .

За умовами мирової угоди зобов'язано Київське міське БТІ зареєструвати за позивачем право власності на зазначений будинок загальною площею S_1 кв. м, хоча Київське міське БТІ не брало участі у справі й не підписувало мирової угоди.

Судові палати також звертають увагу суду касаційної інстанції на той факт, що після скасування апеляційним судом ухвали Печерського районного суду м . Києва від 21 квітня 2010 року при новому розгляді справи ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2011 року, провадження у справі в частині вимог корпорації «Украгропромбуд» до Академії та Київського міського БТІ закрито, а ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2011 року, яка не була оскаржена, позовну заяву корпорації «Украгропромбуд» у частині вимог до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.

Зазначені судові рішення не були скасовані й залишаються в силі.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

За таких обставин ухвала суду касаційної інстанції від 26 червня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.